Збігли 11 років потому, як у день кончини Кобзаря на канадській землі відійшов у засвіти Микола Васильович Плав’юк. Ще один Великий Українець, селянський син з села Русова на Прикарпатті, політик світового рівня, останній голова Української Народної Республіки (в екзилі), світлої пам’яті Голова мельниківського крила Організації Українських Націоналістів.
Навіки залишиться в Історії України той факт, що саме Микола Плав’юк передав клейноди безперервности Української Держави від уряду вигнанців до уряду Незалежної України. 50 років він не ступав на рідну Землю. Та Господь дарував поколінню Миколи Плав’юка щастя здобутої, сповненої Мрії…
Навіть у похилому віці це була красива Людина:елегантний, толерантний у діях і словах. До масштабу його особистости, дай Боже, щоб вдалося дорости кожному керманичу в Україні.
На початку 90-х комуністи-кадебісти і наша інертність спричинили до того, що цей великий українець не зміг стати Президентом України. Тоді спеціально «під Плав’юка» Верховна рада прийняла закон, відповідно до якого людина, котра 5 років не жила в Україні, не могла балотуватися. А Микола Плав’юк 50 років відстоював державність за межами України… Був лицарем-захисником України у світі…
Коли Україна знову стала незалежною, переїхав до Києва, сформував низку україноцентричних організацій: Фундацію імені Олега Ольжича, видавництво імені Олени Теліги, молодіжну організацію «Зарево». Та й редакцію легендарної газати «Українське слово» помістив у Києві на Мазепи, 6.
Пан Микола умів бачити людей внутрішнім зором. Та припустився помилки багатьох великих керманичів: не виховав, не виплекав собі гідного наступника. Втім, а чи можливо це?
Обступили його «камсамольці-дабравольці».
Багатьом зробив чимало добра: підтримав морально, фінансово.
На одному з останніх прижиттєвих всеукраїнських зібрань під час виборів Голови ОУН всі присутні голосували «за» нього. І лише сам Плав’юк голосував проти самого себе…
2012 року навесні відійшов у засвіти.
На вулиці Мазепи, 6, де містився робочий кабінет Миколи Васильовича, і де за здоровою логікою речей мала б бути бодай його меморіальна кімната – все розтрощено. Будівлю продали-передали до рук спритних ділків. Тож нині історична споруда – будинок Іпсіланті – жорстко перебудована. Боляче дивитися …
Проте вірю: ще настане час для високого і гідного пошанування Миколи Васильовича Плав’юка…
Хай зі святими спочиває його душа. Хай молиться за своїх наступників-однодумців, нащадків і ворогів! Хай звертається до Бога з молитвами за мир, силу і справжній розквіт України. За реальну національну й соціальну справедливість для українців на своїй землі.
Ольга ДУБОВИК
