Житомирська область,
селище Попільня
Сьогодні:
Пятниця, 22 Листопада
icon clock15.07.2022
icon eye26
Культура

Самородок із Романівки

Віктор Ворона – романівський художник, і цим даром його наділили вищі сили. А іще він був майстром на всі руки.
Народився він на Воздвиження, 27 вересня 1928 року, в час страшних репресій совітів проти українського селянства. Вся їхня сім’я зазнавала безкінечних знущань з боку місцевих «активістів».

Завідуючий романівським клубом Петро Миколайович Пилипенко демонструє картину Віктора Ворони, яка разом з полотнами інших романівських самобутніх художників прикрашає інтер’єр культурно-розважального закладу


Його батько, Андріян Ворона, розумний, освічений чоловік, не сприйняв нову владу з її дикими виходками. За цю непокору його тричі запроторювали до тюрми, де над такими як він дуже знущалися.
У селі місцева наволоч підпалила їхню хату, збіглися сусіди і загасили пожежу. На цьому ці виродки не зупинилися і взимку, у сорокаградусний мороз, викинули матір, Федору Ворону, з двома малолітніми дітьми на вулицю. Щоправда, потім один із них, Мирон Багнюк, припинив те знущання. Хоча спокою цій сім’ї не давали ще довгі роки. Ось таке було «щасливе» дитинство у Віктора і його сестри.
Малювати він почав ще з малих років – на якихось клаптиках паперу огризком простого олівця. Ті малюнки, на жаль, не збереглися. Перші картини, написані вже олійними фарбами, датовані вереснем 1949 року.
У Романівці майже в кожній хаті є полотна Віктора Ворони. А ще вони є в сільському клубі, в Старому млині, у музеї-садибі М. Т. Рильського. Та й сама хата, де жив Віктор, схожа на картинну галерею – з десяток картин радують очі господарів та гостей.
Після війни у Віктора завжди збиралася молодь: сусіди, друзі. Одному з них дуже хотілося стати художником і він попросив Віктора зробити йому малюнки. І з ними поїхав вступати до Київського художнього училища.
Проте зробити малюнок з натури і він не зміг. Екзаменатор не прийняв його роботу, а Вікторові малюнки забрав і сказав передати, що автор уже прийнятий на навчання без вступних екзаменів.
Таким завжди лагідним, усміхненим, добрим був Віктор Ворона.
Надія Шевчук.
Поділюся своїми спогадами про Віктора Ворону і я. З ним зустрівся в дитинстві, яке припадало на хрущовський період – старт 20-річного будівництва комунізму, яке мало завершитися у 1980 році. Тоді на досягнення кінцевої мети діяльності компартії були спрямовані всі засоби ідеологічного впливу – потрібно було виховати людину комуністичного завтра. Не останнє місце відводилося образотворчому мистецтву: плакати, діаграми, лозунги, заклики, малюнки – все це спрямовувалося на утвердження «Морального кодексу будівника комунізму» – марксистсько-ленінського варіанту десятьох біблійських заповідей.
У 1955-му році в новозбудованому романівському клубі проходив концерт, присвячений 300-річчю возз’єднання України з Росією. Авансцену прикрашала картина «Переяславська рада». Пригадую батько привітався з молодим чоловіком і похвалив картину. На запитання, хто цей дядько, я отримав відповідь: «Віктор Ворона. Він – художник».
Але повернемося до побудови комунізму. Сільському художнику треба було за щось жити, отож доводилося виконувати «політичні замовлення»: наочність до з’їздів, пленумів, оформлення клубу до чергових свят, великоформатні портрети Карла Маркса, Фрідріха Енгельса, Володимира Леніна тощо. Це й давало можливість Віктору Вороні сяк-так зводити кінці з кінцями.
Чи варто про це говорити? Варто. І ось чому. Писати портрети вождів марксизму-ленінізму, членів ЦК КПРС та ЦК Компартії України дозволялося лише художникам з «Божою іскрою». А згоду на виконання цих робіт на рівні області давала компетентна комісія, до якої, крім партійно-радянських функціонерів, обов’язково входили мистецтвознавці та професійні художники з Києва. Віктор Ворона таку санкцію отримав, що переконливо свідчить про його обдарованість.

Віктор ЧУПРИНА

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.