Народному артистові України Тарасу Петриненку виповнилося 70 років. Співець українського духу. Богом поцілований і непохитний у своїй любові до України: «Україно! Україно. Пісня далечі доріг. Вірне серце твого сина я кладу тобі до ніг».
Як мовиться, всі ми родом з дитинства. Врізався у пам’ять епізод, як мама Тараса Гаринальдовича, Народна артистка Діана Петриненко їхала з маленьким Тарасом у київському тролейбусі. Це були 70-ті роки ХХ століття, коли в столиці тривало зросійщення і повсюди панувала московитська мова. Одна з пасажирок, почувши українське ім’я дитини – Тарас, зауважила:
– І зачєм так називать дітя?
Трирічний хлопчик щиро здивувався, і голосно, з дитячою безпосередністю, запитав:
– Мамо, вона що – дурна?..
Батьки назвали сина на честь Тараса Григоровича. Знаком його долі було народитися у шевченківські дні. Тарас Петриненко зростав у родині, де панував український дух. Виріс вільнолюбцем, який не прогинається під кон’юнктуру чи мамону.
Кожна пісня Петриненка – одкровення. Кожен концерт Петриненка – подія національної ваги і подарунок кожному українцю.
Петриненка зваблювали грошима і шоу-популярністю – не спокусився. Петриненкові пропонували сите життя у благополучних США, а він не проміняв ні на що свою трипільську материзну – Україну. Співав на сцені під час Помаранчевої революції, підтримував Революцію гідності, а нині тримає культурний фронт у часі широкого протистояння з московитською навалою. Вважає, що українцям треба любити своє і робити все, щоб наша держава була надзвичайно потужною. Так і каже: «Коли прийде час перемоги, нам треба просто обійнятися та привітати одне одного. І вже ніколи цих обіймів не розмикати, тому що всі – і на Сході, і на Заході, і на Півдні, і на Півночі – наша країна, яку потрібно берегти як зіницю ока. Вона на це заслужила».
Голос і спів Петриненка ні з ким не сплутаєш. А коли лунає пісня «Україна» – наш неофіційний гімн – зажди «мурахи по шкірі». Але. Петриненко був і є незручним для чиновників і можновладців, зокрема і нинішніх. Тому останніми роками Народного артиста Тараса Петриненка не побачиш на телеекранах, майже не почуєш на радіо. Не здивуюся, якщо ніхто з чиновників 95 кварталу не привітав істинно Народного артиста з ювілеєм. Попри якість і глибину пісень, Тарас Петриненко лишається за бортом українського шоу-бізнесу. Але не жалкує про це.
Петриненкові болить доля України та її людей.
У свої 70 років Тарас Петриненко по-філософськи зізнається: «Я отримую задоволення, коли бачу, що потрібний людям і чогось вартий». Згадує один епізод: «Якось іду вулицею. Підбігає до мене хлопець і каже: «Ви Тарас Петриненко? Спасібо! Пока ви єсть, ми нє сдохнєм».
Побажаймо ж многії благії літа ювілярові, аби порадіти Перемозі України над московитськими вошами й українськими перевертнями. Побажаймо сталого, могутнього розквіту Україні, щоб пісні Петриненка звучали щодня з телеекранів усіх каналів, з найкращих сцен по всій Україні, на святковому і буденному Хрещатику та Майдані Незалежності, на весіллях і днях народження українців. І хай збувається мрія Тараса Петриненка: «І може згадає колись Петрусь чи Оленка, що їм у житті пригодились пісні Петриненка…»
То і є справжня Перемога!
Ольга ЮСЕНКО
