Чи розповідали вам про це бабусі та дідусі? А може й ви ходили христосувати?
Цей обряд був живий ще на початку тридцятих. Описує обряд історик й етнограф Степан Килимник («Український рік у народних звичаях в історичному освітленні»):
«Вранці на перший день Великодня малі хлопчики, часто ще й вдосвіта ходять з хати до хати христосувати. Входять без попередження, стають біля порога й вітають: “Христос Воскрес!” Їм відповідають: “Воістину Воскрес!”
Господарі давали христосувальникам по писанці чи крашанці, а дехто ще й копійку давав. Гарною ознакою було, коли хлопчики перші приходили до хати христосувати. У давнину хлопчики після вітання “Христос Воскрес” говорили й великодні вірші. Звичай вітати господарів великодніми віршами нині залишився лише де-не-де. Крім христосувальників на перший день Великодня ніхто ні до кого не ходив».
Ви помітили, що цей обряд має чітку паралель із колядуванням? За словами Олександра Терещенка («Великоднє христосування з Підлісного: текст і контекст»), це простежується у наявності усталених реплік при початку обряду («Бласловіть христувать!») та після христування (тільки замість «Добрий вечір!» на Великдень, звісно ж, вигукують «Христос воскрес!»).
Мелодії христосувань майже втрачені, а збереглися лише поетичні тексти.
«Рідна країна»
