Житомирська область,
селище Попільня
Сьогодні:
Пятниця, 22 Листопада

Тут серце б’ється частіше і дихається вільніше

6 червня журналісти України відзначають професійне свято. Для працівників редакції газети «Перемога» вже стало традицією у цей день відвідувати пам’ятні місця нашого краю. Однак цьогоріч ніяк не могли налаштуватися на хвилю свята. Це досить складно, коли у країні війна.


Але на святкуванні наполіг наш колега, ветеран журналістики, один з небагатьох ще живих родичів Максима Рильського – Віктор Никонович Чуприна. Майже в останню хвилину він сказав:

– Хіба можна порушувати традиції? Нам час рушати.
Отож, за лічені хвилини до відправлення маршрутки, ми зайняли місця, які ніби спеціально для нас залишалися вільними, і за попутним вітром таки рушили. Пейзажі за вікном змінювалися один за одним, здавалося, рука художника торкнулася цієї краси. Небовись скрізь незвідана – синьо-блакитна, так і хотілося у ній тонути.
Ось уже й Романівка – наша зупинка. Виходимо. Легенький теплий вітер грайливо розгойдує віти молодих берізок неподалік культурного історико-розважального комплексу «Романівка». Багато писалося у «Перемозі» про цю місцину, та, як кажуть, краще один раз побачити…
Господар Василь Андрійович Геращенко радо вітає гостей і запрошує на екскурсійну прогулянку. Краєвиди річки Унава милують око і заворожують погляд. Це місце цілковитого усамітнення з природою. Декому з колег ця мандрівка стала згадкою про дитинство. До того ж, у березовому гаю спонукали до цього гойдалки, каруселі, затишні альтанки.
Василь Андрійович щиро ділиться:

– Ось тут на території «Романівської січі» розпочали будівництво каплички, а далі маємо намір спорудити басейн з водоспадом.
Різноманіттю задумів цього чоловіка можна хіба що позаздрити. Нехай кожен з них втілиться в життя.
Наступну зупинку робимо біля каплички з пам’ятником рівноапостольній княгині Ользі в урочищі Липки у Кошляках.


Далі – пішохідний місток між Яблунівкою і Великою Чернявкою. І знову Василь Андрійович вражає глибиною знань історії нашого краю та України загалом. Легенда про прототипів Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії в дохристиянські часи зачаровує і переносить у казку. А образи їхні ось перед нами – на стелі роботи скульптора Марка Анатолійовича Геленка з села Дідовщина Фастівського району Київської області.


Здається, саме у затишку цих очеретів Максим Рильський вудив рибу і черпав натхнення для своїх поезій. Тому й логічно, що подальший маршрут привів до музею-садиби родини Рильських, де на нас вже чекав старший науковий співробітник Олександр Борознюк. Він не обмежився розповіддю лише про цю родину, а й повідав чимало цікавого про іменитих її сучасників – Старицького, Драгоманова, Антоновича та ін.


Стомлені, але щасливі повертаємося до історико-розважального комплексу «Романівка». У відреставрованому млині – просторий зал для виставок, невеличкий, але дуже цікавий музей, харчевня, закінчується облаштування готельних номерів.
А в затишному залі вже накриті столи. Для нас готували кухар-професіонал Яна Петрівна Кобилинська з помічницею Ріммою Анатоліївною Корольовою. Признаюсь, під час екскурсії ми “нагуляли” великий апетит, і домашні страви, які за смаком можуть конкурувати із найвишуканішими делікатесами, виявилися напрочуд своєчасними. Ой, і смачна ж була юшка із товстолоба, якого спіймав напередодні наш колега, а приготували її тамтешні господині за рецептом Максима Рильського.
Нас вітали внучата племінниця М. Т. Рильського Тамара Петрівна Мікула, шанувальниця творчості Максима Рильського Вікторія Йосипівна Козюк, київський колега-журналіст Віктор Андрійович Зубанюк.
Вечоріло. Ватага місцевих хлопчаків зібралася на греблі, щоб насолодитися прохолодою річки. А ми вирушали додому.
Романівка – це місце, у якому серце б’ється частіше і дихається вільніше. Як сказав Анатоль Франс, подорожі навчають більше, ніж будь-що інше. Іноді один день, проведений в інших місцях, дає більше, ніж десять років життя вдома.

Крістіна СОКОЛОВА

Коментарі
  1. Чарівний фоторепортаж. Одразу викликає бажання знову побувати в Романівці. Дуже привабливо. Добре було б, аби там частіше бували і журналісти, і діти різного віку, і всі охочі. Бо чим глибше знаєш рідний край – тим краще. У цьому – невичерпність і глибина України.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.