На цих полях-чорноземах Попільнянщини – моя баба Марта збирала пшеницю серпом, а дід Нестор до війни орав кіньми. До 1960-х років московсько-радянського “раю” ці люди працювали безоплатно: за трудодні.
Згодом, у 1970-1980-х роках батько Дмитро Несторович зранку до вечора більшу частину життя орав, сіяв, збирав, скиртував пшеницю та всяку пашницю тракторами. Нині серед живих тодішніх механізаторів у Липках, здається, не залишилося вже нікого.
Але українці – як трава спориш: проростають крізь найкладніші обставини. В нових поколіннях.
Нині мій брат Микола жнивує на рідній землі. Збирає збіжжя власним комбайном. І хоча малому фермеру нині ведеться нелегко, перші тонни золотих зерен цього тижня вже зібрані до скарбниці України.
Я радію. Бо у часі нинішньому то є стократне свято і щастя: жнивувати.
Дякуємо Богові за кожен золотий, тугий колосок пшениці. Дякуємо ЗСУ, кожному Воїну України, які самовіддано боронять нас щодня.
Маємо єдину на всіх Мрію – Перемогти московитську орду, звільнити всю територію України та жити в мирі, в натхненні й любові на своїй, Богом даній, українській землі.
Ольга ДУБОВИК, журналіст, громадська діячка
На знімку: Фундатор та очільник фермерського господарства “Нива ДМД” Микола Дмитрович Дубовик на полі рідного села Липки збирає урожай на золотій пшеничній ниві. На Перемогу, добро і розквіт України!
