Житомирська область,
селище Попільня
Сьогодні:
Субота, 23 Листопада

Від економічної спроможності виробників залежить і здатність армії, і майбутнє держави

Про те, що в умовах нинішнього військового стану виживати українцям доводиться з кожним днем важче, зайве й говорити. Особливо тепер, коли ворог десятками і сотнями запускає на нашу землю смертоносні ракети, а загрози про відсутність тепла та світла стають дедалі реальнішими.
Але треба жити! Щоб здолати ненависного ворога і далі розвивати Україну в європейській співдружності. Щоб народжувати дітей і виховувати їх вільними людьми. Щоб орати й сіяти, вирощувати хліб і примножувати статки держави та кожного її громадянина.
– Безумовно, нині в Україні надзвичайно складні часи, – погоджується зі мною засновник ПСП «Новоселиця» Анатолій Березовський, – ми змушені постійно підлаштовуватись під ситуацію, гнучко реагуючи на найскладніші виклики.
На початку війни, коли здавалось, що все скінчиться за кілька днів, у «Новоселиці» зупинили всі проєкти розвитку і зосередили увагу на допомозі армії. Підтримка її в грошовому еквіваленті обраховувалась шестизначними цифрами. Господарство стало активним учасником майже у всіх волонтерських рухах, які діяли в районі і за його межами.
Власне, триває все це й тепер, щоправда, коли стало зрозуміло, що війна затягується, керівники підприємства одразу збагнули, що необхідно продовжувати інвестувати в незавершені проєкти, аби нарощувати економічну міць господарства. Оскільки саме від економічної спроможності виробників залежить і здатність армії, і майбутнє держави.

Так, вже з березня відновили роботи на спорудженні тваринницького комплексу. Щоправда, темпи змушені були знизити майже вдвічі – пропорційно зниженню цін на сільськогосподарську продукцію та завдяки деяким іншим чинникам, що негативно позначились на економічних показниках господарства.
В обох галузях – рослинництві і тваринництві – почали задіювати резерви, які, як до війни вважалося, не здатні відчутно впливати на велику економіку. Приміром, енергозберігаючими технологіями тут захоплювались завжди, та в умовах нинішнього року як ніколи актуальною стала турбота про зменшення затрат на пально-мастильні матеріали та мінеральні добрива і засоби захисту рослин, виробництво кормів.


І питання заощадження та накопичення вологи в ґрунті продовжує бути актуальним (не тільки для українських аграріїв), як і протягом кількох вже останніх років. Тому й не дивно, що на це спрямовані всі сучасні агротехнології.
А в Новоселиці впроваджувати новинки дуже полюбляють. Наприклад, у рослинництві років зо три тому вперше спробували технологію Strip-till. Вона передбачає смугасте рихлення ґрунту на глибину прикореневого шару з одночасним внесенням добрив.
В результаті у борозенках, тобто майбутніх рядках, накопичується волога і добрива, а з нерозрихлених міжрядь (особливо це важливо для кукурудзи) волога не вивітрюється. Це створює оптимальні умови для проростання сходів і збереження структури ґрунтової екосистеми.
Мені з цією технологією випало познайомитись в Новоселиці калька років тому. Власне, познайомитись тоді, коли насіння, зароблене в ті насичені вологою і поживою борозенки, вже дало урожай. Тому й не дивно, що коли кілька днів тому випало побувати у Ставищенському відділку господарства, я не одразу й зрозуміла процес основного осіннього обробітку ґрунту.
Потужний Кейс на трикутних колесах в агрегаті з культиватором Онікс фірми Лемке, здавалось, припрасовував досить високе цурпалля кукурудзиння, залишаючи за собою рівні стрічки борозенок.
– Оце і є основний осінній обробіток ґрунту за системою Strip-till, – помітивши мою спантеличеність, пояснив директор ПСП Микола Березовський, – зараз картина неприглядна, та до весни бадилля вляжеться в землі, а згодом і взагалі на поживу для майбутнього врожаю перетвориться.
Як з’ясувалося, такий обробіток ґрунту вдвічі знижує затрати. До того ж, кукурудзяні рештки, що залишаються на полі, є гарним снігозатриманням, завдяки якому навесні зберігається достатня кількість вологи в ґрунті.
Щоправда, й від традиційного обробітку ґрунту новосельчани не відходять. У господарстві добре розвинута тваринницька галузь. Відтак постійно мають достатню кількість органічних добрив, дотримуються сівозміни. А за цих умов, як відомо, без оранки не обійтись.
До слова сказати, що виробництвом органічних добрив, а саме компосту, тут займаються вже не один рік і не безрезультатно. Освоюють сучасні технології, удосконалюють, пристосовують до своїх умов.
Тобто різними способами дбають про те, щоб обмежити внесення мінеральних добрив, замінюючи їх органічними. Як сказав Анатолій Миколайович, за останні роки системне внесення органічних добрив дозволило на 30 відсотків скоротити використання мінеральних, забезпечуючи рослини всіма необхідними мікроелементами.


Крім іншого, вага компосту в 3-4 рази менша, ніж гною, що відчутно скорочує затрати при транспортуванні. Та й економічні обґрунтування при нинішніх співвідношеннях цін на міндобрива і сільськогосподарську продукцію змушують шукати альтернативу. Не кажучи вже про те, що органічні добрива гарантують стабільний урожай і мають пролонговану дію.
Останнім часом новосельчани добре набили руку на компостуванні гною і всіляких органічних решток – листя, різнотрав’я, бур’янів, відходів від силосу. Також щороку розраховують витрати соломи – для потреб ферми і на переробку на органіку шляхом компостування.
Технологія досить проста: у валки, що рівними стрічками тягнуться на кілька десятків метрів, пошарово укладають органічні рештки і гній, а потім спеціальний зворушувач все перемішує. У такому добриві у кілька разів більше поживних речовин, ніж у звичайному гною. І віддача його, як свідчить урожайність, у 2 – 2,5 раза вища.
Щоправда, цього разу побачити компостних буртів не довелось – всю органіку розпорядливі господарі вчасно доставили на лани і переорали. Зате на майданчику неподалік увагу привернули довгі поліетиленові рукави, що кольором зливалися з першим снігом.
– Силос для великої рогатої худоби? – цікавлюсь у заступника директора Петра Березовського демонструючи власну обізнаність.
– Так-так, для ВРХ, – погоджується спеціаліст, – але не силос. Вирішили дещо урізноманітнити раціон для тварин. У цих рукавах – паста із зерна кукурудзи.
Цю новинку в кормозаготівлі запровадили нинішнього року. І продиктована вона не чиєюсь забаганкою чи простою цікавістю, а чисто господарським підходом до справи. Знову ж таки, намаганням здешевити продукцію тваринництва на фоні повсюдного подорожчання.
Закладання пасти із зерна з підвищеною вологістю дозволило відійти від сушіння його, що зекономило немалі кошти. Та й засвоюваність такого корму тваринами зросла до 90 відсотків.
А ще, «консервуючи» кукурудзу та «прожарюючи» сою, господарство економить на логістиці, оскільки все переробляється на місці. Та й так звана карамелізована соя, тобто та, що пройшла термообробку, протягом шести місяців зберігає свої поживні властивості, тоді як соєвий шрот – всього місяць-півтора.
На перевагу того чи іншого процесу, тобто новинок, що запроваджуються у тваринницькій галузі, можна наводити багато аргументів, але чи не найголовніший з них той, що нині щоденно на фермі одержують по 30 кілограмів молока від корови.
Певно, так можна було б і завершити розповідь про те, як господарюють у Новоселиці в цей надзвичайно складний період нашої історії. Але, прямуючи до офісу сільгосппідприємства через ферму, мою увагу привернули пластмасові будиночки, що компактно розмістились між двома корівниками.


– А це що за наметове містечко? – цікавлюсь у Петра Миколайовича.
– Чому ж наметове? – з хитринкою усміхається він, – справжні будиночки. І мешканці у них справжні.
Новонароджені телятка справді почуваються господарями в укритті, що надійно захищає від вітру та опадів. Неквапом походжають, пізнають доглядачок і ліниво (видно, що не голодні) смокчуть поживний корм.
– Майбутнє дійне стадо? – висловлюю чергову здогадку.
– Так, – ствердно киває Петро Миколайович, – рано чи пізно новий комплекс запустимо, тому й готуємо для нього поголів’я вже тепер.
Згідно з проєктом перша черга новобудови мала стати до ладу вже цього року. Та війна і зумовлені нею обставини, як вже говорилось на початку розповіді, загальмували процес, відтягнули здачу об’єкта на наступний рік.
Шкода. Хоч розпорядливі господарі не втрачають оптимізму, навпаки намагаються не відступати від свого задуму. Переконливе свідчення тому – чотирирядник, у якому утримується кілька сотень нетелей для майбутнього комплексу. Утримуються безприв’язно, як того й вимагає майбутній їхній спосіб життя.

Марина КОРОТЕНЮК

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.