Житомирська область,
селище Попільня
Сьогодні:
Пятниця, 22 Листопада

Нектаром слова пригостила щедро своїх гостей «Романівська весна»

Український меридіан протистояння рашистській агресії проходить не тільки лінією фронту, але й такими важливими ділянками нашого життя, як релігія, мова, культура, історія, мистецтво, що нині стають зброєю, без котрої загарбників не подолати. Ось чому з надзвичайним бентеженням очікувалося традиційне всеукраїнське літературно-мистецьке свято «Романівська весна». І торжества присвячені світлій пам’яті Максима Рильського – поета, мовознавця, перекладача, публіциста – відбулися.


– Можливим це стало завдяки старанням музейних працівників Галини Третяк, Людмили Швець, Марії Омельчук, Миколи Сироветника, Сергія Благодарного, Валерія Дзекана, Олега Луб’янського, студента Національного транспортного університету, майбутнього спеціаліста з туристичного обслуговування, – розповіла молодший науковий співробітник музею Каріна Пашинник. – За фінансову підтримку щиро дякую Герою України Володимиру Дідківському, Віктору Поліщуку, Василю Геращенку.
А почесними і жданими гостями 45-ої «Романівської весни» були представники родини Рильських із Києва: внук поета Максим Георгійович, правнук Назар Тарасович та внучата-племінниця Тамара Мікула (Рильська). І вони не обмежуються простою участю у фестивалі, не є «весільними генералами», а постійно працюють над збереженням пам’яті свого дядька, діда, прадіда.
– Звичайно, бував на батьківщині Максима Тадейовича Рильського багато разів, – сказав внук Максим Георгійович Рильський – журналіст, письменник, чи то із благодійними проектами родинного фонду «Троянди й виноград», чи просто на риболовлі на берегах, оспіваної дідусем річечки Унави.
І цього разу приїхав не з порожніми руками. Презентую землякам дві книжки фонду – «Співучий Києве, дитя живих століть», де зібрані поезії, публіцистика, спогади, присвячені темі “Київ і Максим Рильський”. А також репринтне видання знакової неокласичної збірки «Синя далечінь», якій торік виповнилося 100 років.
Вдячний Марії Омельчук, яка взяла на себе частину клопотів із організації свята. А також Квітневому сільському голові Анатолію Олійнику, директору Житомирського обласного крає-знавчого музею Роману Насонову, головному ініціатору проведення фестивалю.
Але перш за все уклін самим романчанам, батькам та їхнім дітям, які щільно заповнили зал музею.
Додам, що мені надали можливість стати першим постояльцем готельних апартаментів комплексу і заночувати в першому підготовленому номері з усіма зручностями. Саме в тому млині 1914-го року, який згадував Максим Тадейович у вірші, що став класичним:
Мені снилось: я мельник в старому млині…
Уночі затихають колеса.
Я не сплю. Часом качка в повітрі дзвенить
Чи кажан проти Місяця грає.
У млині щось гризуть і смакують щурі,
Під колесами падають краплі…
Щука кинеться десь, і півсонний ситняг
Заспокоїтись довго не може.
Десь підвода далека в полях гуркотить.
Хто, куди та для чого прямує?
Зірка пада ясна і дугу розкида
На широкому темному небі.
І летить вся земля, як підвода в полях,-
До мети, у простори незмірні,-
І далекі міста, і мій млин, і качки,
І щурі, і колеса, і люди.

– Цьогоріч “Романівська весна” з присмаком гіркоти, – сказав Квітневий сільський голова Анатолій Олійник. – Адже Україна переживає надважкий період. Та все ж ми маємо продовжувати культурні традиції нашого краю. І за цю можливість безмежно вдячні нашим захисникам і захисницям.
Останні роки чітко показали, наскільки важливо розвивати свою культуру, мистецтво, відроджувати традиції і, як би це дивно не звучало, популяризувати свою мову. В кожному рядку поезії Максима Тадейовича відчувається безмежна любов до рідного краю, до рідної мови. Нині його творчість актуальна, як ніколи. Вона відроджує у нас національну свідомість, гуртує та робить непереможними.

– Сьогоднішнє свято – це данина пам’яті великому патріоту України, – наголосив Заслужений працівник культури України Василь Зарічний. – А спадковість любові до України нині множить наші сили.
Традиційно звучить поезія «Мова» в авторському виконанні Максима Рильського. А далі – святковий концерт, програма якого була побудована таким чином, щоб додати присутнім віри у світле майбутнє України. Його провели працівники центру культури та дозвілля і викладачі мистецької школи імені Касяна Євченка Попільнянської селищної ради: учасники ансамблю української пісні «Любава» (художній керівник Любов Заволока), народної студії естрадного мистецтва «Водограй» (художній керівник Владислав Дембовський), народного ансамблю «Візерунок» (керівник Ангеліна Каташинська). Музичні номери «Думи мої, думи», «Гей соколи», «Зелена рутонька», «Гаї шумлять», «Свіча», «Україна єдина» у виконанні Марини Микитенко, Ангеліни Каташинської, Любові Заволоки, Ірини Федоришиної, Олександра Бондара, Марії Омельчук та Марини Фіялки глядачі нагороджували гучними оплесками та вигуками «Браво!».
Ніхто не здолає твій дух
і свободу
Козацькому роду
тримать булаву
Міцній, Україно,
на щастя народу
Для вірних нащадків
во славу живу…

Цими словами розпочав свій виступ Володимир Гайдай з Сокільчі. Він подарував пісні «Отчий край», «Україна – рідна мати», «Я повернуся», «За волю».
Музичним номером «Єднайся, народе», який з надзвичайним піднесенням виконали співачки «Любави» завершується концертна програма.
Зворушені глядачі подякували за гарні враження, чудово проведений час і вирушили до Максимової липи. Їм було цікаво дізнатися, що саме під цим деревом на смарагдовому березі Унави творився шедевр перекладацької майстерності – Максим Рильський переносив з польської мови в українську поему Адама Міцкевича «Пан Тадеуш».


Господар культурно-розважального комплексу «Романівка» провів гостей новобудовою козацького табору «Романівської Січі», запросив до етнографічного музею в «Старому млині», де на справжньому старовинному ткацькому верстаті виготовляється килим «Полотно єдності».
Кожен мав можливість вткати в нього свою ниточку. Робота над оригінальним виробом завершиться в день омріяної перемоги.
Ще довго над Унавою лунали пісні та народні мелодії, веселі голоси та сміх. Так відходила 45-а «Романівська весна», учасники якої щиро вірили, що наступне літературно-мистецьке свято відбудеться під мирним небом, а в перших рядах сидітимуть наші воїни-переможці.
І лунатимуть пророчі слова Максимової поезії:
Мати ніжна моя!
Знай: по бурі тяжкій
Перемога засяє
дзвінка і погідна.
Славен буде в народах
священний твій бій,
Славен серп твій
і меч твій,
свята моя, рідна!

Віктор ЧУПРИНА

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.