Бліндаж морських піхотинців мінометників. Кожен займається своїм. Але ось всі зібралися біля радіостанції. В динаміку – дріб, по фронтовому коротких автоматних черг. І голос командира підрозділу, бійці якого ледь-ледь стримують навальну атаку сєпарів і російських добровольців орків:
– Допоможіть! Вони в рази переважають нас, їх багато, вони знають, що ми просто не зможемо відбитися. Артилеристи, хто мене чує, підтримайте. Передаю координати. Інакше нам…
Мінометники зібралися за секунду, кинулися до виходу з бліндажа. Але в дверях став незнайомий майор:
– Назад! Період тиші! Мінські домовленості! Стріляти заборонено! Під суд підете!
Учасник тієї події Іван згадує, яка лють охопила його і його товаришів – там гинуть побратими, ворог плює на мінські «непонятки», а тут…
Бачив, як руки у декого потягнулись до автоматів. Спинив гарячих, бо тоді точно трибунал.
У цей час у динаміку прозвучали звуки далеких вибухів і голос українського командира:
– Не знаю хто, але дякуємо. Будемо жити. Спасибі, брати. Слава Україні!
Віктор ЧУПРИНА
