“До неї горнуться малюки, бо її погляд випромінює материнське тепло”, – кажуть у Почуйках про помічника вихователя закладу дошкільної освіти «Сонечко» Галину Миколаївну Подерню.
Тридцять п’ять років тому переступила вона поріг дитсадочка. Колишня завідувачка дитсадка Надія Миколаївна Гергало з лагідною усмішкою згадує:
– Прийшла до нас влаштовуватися на роботу молода жіночка. Вони з чоловіком тільки-но почали облаштовуватися у нашому селі. Галя готувалася стати мамою. Кажу, як же ти будеш працювати? Вона впевнено відповіла «Впораюся».
І в неї так добре виходило ладнати з дітьми. Піклуватися про них. Лагідним словом лікувати забиті колінця і погладити по голівці так, щоб враз висохли сльози. Вихованці «Сонечка» відразу потягнулися до Галини Миколаївни, відчуваючи її непідкупну щирість і доброту. Дітлахи називали її тьотя Галя, довіряли дитячі секретики. Маленький Ромка якось сказав, що хоче стати трактористом.
– І тьоті Галі виореш города?
– Виору.
Відтоді багато вихованців «Сонечка» стали дорослими, створили сім’ї. Ті, що живуть у Почуйках, вже приводять до дитсадка своїх дітей. Лагідна і турботлива тьотя Галя, як матуся, з радістю відчиняє двері і веде вихованців у світ казки і добра.
Дитинство і юність Галини Миколаївни минули на Рівненщині, у сім’ї колгоспників, де крім неї, виховувалося ще дев’ятеро дітей. Батьки змалечку вчили їх з повагою ставитися до людей і один до одного, цінувати добро, бути працьовитими.
Склалося так, що сім’я рано втратила батька, тому чимало роботи і відповідальності за молодших лягло на тендітні плечі Галинки. Пекла хліб, прала, доглядала за господарством. Після закінчення 10 класів працювала на підприємстві. Життя її гартувало, робило розсудливішою, сильнішою.
Тоді Галина Миколаївна навіть подумати не могла, що колись її родини чорним крилом торкнеться війна і назавжди забере наймолодшого брата Юру. Відійшли вже у засвіти й брати Володя, Сашко та Віктор.
Доля звела Галину з Михайлом, який також виріс у багатодітній сім’ї (у його батьків було тринадцятеро дітей). Сімейне гніздечко звили у Почуйках. Сюди Михайло приїхав на заробітки. З часом забрав і дружину.
Через деякий час подружжя уже мало власне житло. Чоловік облаштував у ньому все так, як хотіла дружина. Про Михайла Станіславовича кажуть, що він майстер на всі руки. Чи телевізор, чи телефон, чи будь-що інше вийшло з ладу – неодмінно відремонтує. А трудиться він на фермі.
Двоє дітей виростило подружжя. Старший, Микола, здобув сільськогосподарську освіту, закінчив військову кафедру. Певний час зі зброєю в руках боронив Україну…
Нині разом з дружиною Іриною виховують донечку Катрусю. Катериною звуть і Миколину молодшу сестру. Вона здобула освіту, проживає у Києві. Нині у декретній відпустці – виховує донечку. Тож Галина Миколаївна уже двічі бабуся. І від того в її серці лиш прибавляється любов до дітей – власних внуків і вихованців дитсадка.
Христина СОКОЛОВА
