Щоранку ми, просинаючись, подумки дякуємо мужнім захисникам України за спокійну ніч. Серед тих, хто бореться з окупантами, є багато наших земляків, які героїчно відбивають спроби російського агресора прорвати нашу лінію оборони. Про одного з них – Олександра Миколайовича Кравця з Квітневого розповів мені тамтешній житель Олег Іванович Ярий. Він же і організував зустріч з військовиком, коли той прибув у відпустку.
Моєму співрозмовнику виповнилося 54 роки. Що ж спонукало чоловіка поважного віку йти на війну?
– Я люблю своє село, свою родину, – відповідає Олександр. Я з діда-прадіда тутешній. Це земля моїх предків, святиня, яку ніхто не повинен топтати. Та й не тільки це. Є, безперечно, високі слова про патріотизм, а є моменти, коли це висвічується зовсім несподіваною гранню. Щодня, неподалік нашого блокпоста місцеві діти граються у війну: облаштували свою заставу, зробили дерев’яні автомати, та й перевіряють документи у перехожих, стежать чи дотримуються правила поведінки у прифронтовій зоні. Такі огляди переважно виявляють відступи від приписів. Порушники сплачують штраф від двадцяти до ста гривень. А увечері зібрані кошти малеча передає місцевим волонтерам. А ті, у свою чергу, спрямовують їх на потреби ЗСУ. Це діти, а що вже казати нам, дорослим. Крім того, один з моїх синів (маю двох синів і двох дочок) – на фронті. То ж коли поїхав до відділу комплектування та соціальної підтримки, то висловив лише одне побажання, аби направили туди, де воює мій син Микола. Але відрядили в частину, яка потребувала поповнення. Що ж, накази не обговорюють.
Син Олександра Миколайовича – Микола випускник військової академії. На фронді з травня. В коротких перемовинах повідомляє про успішні дії свого підрозділу.
Тепер чекаю з фронту і чоловіка, і сина, – зітхає Ольга Олександрівна, активна учасниця волонтерського руху Квітневої територіальної громади. – Хоча б швидше закінчилася нав’язана нам війна, і мої рідні повернулися з перемогою.
Саме за це і воюють батько з сином. І свої ратні обов’язки виконують якнайсумлінніше. Свідченням тому є Подяка командування частини, де несе бойову службу Кравець-батько: «…Солдату Олександру Миколайовичу Кравцю за старанність, сумлінне виконання службових обов’язків під час захисту державного суверенітету, територіальної цілісності та з нагоди 31-ої річниці Незалежності України…»
Що ж саме так і повинні діяти бійці переднього краю. Бо лише таким чином долається шлях до переможного завершення війни, до повного розгрому ненависного ворога.
– А по-іншому і не буде, – впевнено говорить Олександр Миколайович. – У нас більша мотивація – ми боронимо свою землю, а тому і духом ми сильніші. Наші рідні і земляки можуть бути впевнені, що ми не пустимо ворога у наш край. Перемога буде тільки за нами.
Віктор ЧУПРИНА
