Дорогою ціною, життями найсвітліших людей оплачує Україна наближення вистражданої Перемоги. Так на початку жовтня невимовне горе і пекучий біль знову сколихнули серця мешканців Почуйок. Сільчани віддали останні почесті Євгенію Дмитровичу Секалу – вірному синові України, безстрашному воїну ЗСУ. Ще один Воїн Світла поповнив ряди Небесного Легіону.
Народився Євгеній 24 серпня 1971 року. Після закінчення школи здобув професію та відслужив у армії. Хоч він жив і працював у столиці, але все ж любив проводити час у Почуйках – тут мав друзів і родичів, тут зустрів кохання – дружину Катерину.
У червні цього року Євгеній вступив до лав ЗСУ, воював на найгарячіших напрямках. За час несення служби показав себе відповідальним, сміливим воїном. Завжди добросовісно виконував поставлені завдання. Відзначався витримкою і хоробрістю. Проте 27 вересня, під час виконання бойових завдань, його життя обірвалося…
У пам’яті рідних і друзів Євгеній Дмитрович залишиться добрим, щирим, життєрадісним. Вірним другом, люблячим дбайливим чоловіком, відповідальним сім’янином, людиною, яка мала багато мрій та планів, надзвичайно любила свою родину і рідну землю. Без опори залишилася родина, без славного Героя – Україна.
А поряд – місця вічного спочинку молодих земляків-почуйківчан Сергія Валентиновича Клімова та Ігоря Івановича Подерні. Війна для них розпочалась з першими вибухами рашистських ракет. Вже 24 лютого минулого року обидва з’явилися до територіального центру комплектації та соціальної підтримки, щоб вирушити на захист України.
– Це були веселі, життєрадісні чоловіки, – розповідає завідувачка відділу культури Квітневої територіальної громади Оксана Сергієнко. – Обох можна назвати втіленням позитиву. Справжні патріоти. Поклик на захист Вітчизни був для них не порожнім звуком. І Сергій Клімов, й Ігор Подерня йшли на війну з відчуттям обов’язку.
Обидва Герої народилися в Почуйках. Вчилися у місцевій школі. Виросли працьовитими, відповідальними, доброзичливими. Такими вони були і на війні.
Ігор Подерня воював старшим стрільцем у стрілецькому батальйоні і завжди був там, де важче, де потрібна допомога бойовим побратимам. У торішніх зведеннях Генштабу ЗСУ була інформація про бої під населеним пунктом Зайцеве Донецької області. Саме там, відбиваючи ворожий штурм, мужній захисник отримав поранення. Лікарі були безсилі, і 10 жовтня минулого року Ігор Іванович Подерня пішов у засвіти. Його молоде життя – на вівтарі Перемоги.
Сергій Валентинович Клімов пережив свого земляка на вісім місяців. За цей час брав участь у багатьох боях. Він мав гарт справжнього воїна, добре знав військову справу. Бойові побратими поважали його за надійність, готовність прикрити товариша. Війна, на жаль, постійно збирає свою криваву данину. І 15 червня поблизу Рівнополя Волноваського району Донецької області Сергій Клімов прийняв свій останній бій…
Ігор Подерня та Сергій Клімов були молодими, сповненими сил. Їм належало ростити дітей – плекали майбутнє держави і народу. На жаль, Героїв не стало. Натомість вони тримають над нами небо. А ще залишилася неминуща пам’ять про наших славних земляків.
Війна – річ безжалісна. Вона не визнає ні географічних, ні адміністративних розмежувань: немає різниці де мешкає людина – криваві крила рашистської агресії на всіх накинули свою зловісну тінь.
Якось був свідком, як до могили Сергія Клімова підійшла мешканка Яблунівки, і поклала квіти. Помітивши мій запитальний погляд, молода жінка поділилася горем:
– Сергійко – мій двоюрідний племінник і похресник. Мій рід з Почуйок. Ось тут неподалік і спочивають наші прародичі.
На цвинтарі родичів Євгенія Секала часто стрічають рідні і близькі Ігоря Подерні та Сергія Клімова, інші односельчани, кладуть квіти, підносять до Бога молитви за душі полеглих Героїв і за Перемогу України.
Ми – з ними.
Наша Перемога – неминуча, а пам’ять про Героїв – вічна.
Віктор ЧУПРИНА