Восьмий місяць російські загарбники плюндрують українську землю, нищать наш волелюбний народ, прагнучи знову повернути Україну в московитське рабство. Але здійснити чорні задуми підступному ворогу не вдасться. Свідченням тому є потужний наступ Збройних сил України на всіх напрямках східного фронту.
Та, на жаль, за кожен відбитий чи відстояний метр рідної землі доводиться платити дорогу ціну – йдуть у засвіти оборонці Вітчизни – цвіт і гордість української нації.
У суботу, сімнадцятого вересня, Квітнева територіальна громада провела в останню путь мешканця села Квітневе Романа Вікторовича Кулініча, який героїчно загинув на Харківщині – своїй малій Батьківщині, визволяючи від путінської нечисті велику Батьківщину – рідну Україну.
Живим коридором, сльозами жалю і печалі, схиленими жовто-блакитними знаменами та осінніми квітами зустріли біля хреста при в’їзді в село свого земляка Романа Вікторовича Кулініча мешканці Квітневого та інших сіл громади.
З боку Попільні наближається траурний кортеж, який після короткої зупинки направляється на вулицю Молодіжну до рідної господи загиблого. Там його – сина, чоловіка, батька, зятя, брата, дідуся – востаннє стрічає велика рідня. Після відправи військовики несуть труну з тілом Героя до місцевої церкви, а відтак до місця його останнього спочинку.
Поминальну відправу у місцевій церкві та на цвинтарі відслужили священники Попільнянського благочиння Православної церкви України.
На ритуальному майданчику сільського цвинтаря відбувся мітинг пам’яті, який вела бібліотекарка Любов Пашинник.
Спогадами та розпові-дями про гідний життєвий шлях оборонця Вітчизни, Людину з великої літери поділилися очільник Квітневої територіальної громади Анатолій Олійник, військовий капелан Михайло Ільницький.
Роман Вікторович Кулініч народився 22 липня 1974-го року в селі Нова Покровка Чугуївського району Харківської області. У восьмидесятих роках сім’я Кулінічів переїхала на постійне місце проживання у Квітневе. Синів виховувала і ставила на ноги мама сама. Тому змалечку Роман був привчений до праці. Після закінчення школи він навчався на курсах водіїв у Бердичівському ДТСААФ. Після цього працював у комбікормовому цеху радгоспу «Попільнянський». Це була кропітка і відповідальна робота, від якої залежала результативність тваринницької галузі господарства.
У двотисячних роках Роман Кулініч займався будівництвом і ремонтом житлових будинків. і робив це якісно та добросовісно.
А коли росія розпочала повномасштабну війну, він взяв у руки зброю і добровольцем пішов на фронт відстоювати свободу і незалежність нашої України. Воював у 49-му окремому стрілецькому батальйоні «Карпатська Січ», в частині, яка у 2014-2016 роках прославилася боями за Донецький аеропорт, шахту «Бутовка», населені пункти Піски, Водяне, Опитне на сході України. Навесні 2022-го року заново створена «Карпатська Січ» вела активні бойові дії на Київщині. Буча, Ірпінь, Бровари, передмістя столиці – славні етапи ратного внеску захисників України у Перемогу над ненависним ворогом.
Увійшовши до бойового братства січовиків, Роман Вікторович став цілеспрямовано освоювати озброєння, особливо останні модифікації протитанкових засобів. На полі бою завжди був витриманим, несхитним, готовим своєчасно прийти на допомогу бойовим побратимам. Ось саме про це і згадали його товариші по зброї:
«Завжди спокійний, врівноважений, як і належить справжньому зрілому воїну. Багато цікавився зброєю та протитанковими засобами».
Цю інформацію розширив взводний командир, позивний «Дзвін»:
– Воїни пізнаються на війні у критичних ситуаціях. Пам’ятаю, як під час танкового прориву звернув на Романа увагу, побачивши його на позиції з протитанковим засобом і про себе подумав: «Не побоявся. Молодець».
Роман Кулініч першим піднімався в атаку, коли визволяли місто Ізюм, та в одному з численних боїв з російськими окупантами загинув.
Безутішною голубкою залишилася мати Героя – Світлана Іванівна, вдовою – дружина Олена Петрівна, сиротами – діти Карина та Денис, внуки – Максим і Мілана. Втратили рідного брата Оксана і Руслан.
З прощальним словом на мітингу пам’яті виступив розпорядник військового почету. Згідно з правилами проведення ритуального заходу, він вручив Державний Прапор України матері Героя.
Звучить Державний Гімн України. Під залпи прощального салюту рідна земля приймає тіло захисника Вітчизни. За неї Роман Вікторович Кулініч заплатив своїм життям. А ще – за нові щасливі дні земляків, своєї родини, за наше з вами майбутнє і нинішнє життя без розривів снарядів, пострілів, свисту куль.
Пам’ять про Героя Романа Кулініча назавжди залишиться в наших серцях.
Слава Україні!
Слава нації!
Віктор ЧУПРИНА
