Видатний письменник-сатирик Євген Дудар зізнався, що земляки з Тернопілля зробили йому королівський дарунок. А саме – зібрали, впорядкували та видали добірну книгу «Нотатки від Дударя». Відтак сам Євген Михайлович зробив королівський подарунок редакції газети «Перемога», запросивши нас на гостину до знаменитого хутора «Мозамбік» (легендарного місця, де живуть герої багатьох книг письменника) задля ближчого знайомства і з новим виданням, і з осібним авторським раєм письменника.
Євген Дудар – воїн по життю, воїн в українській літературі. Його зброя – гумор і сатира. А сміх – то є ціла стратегія. Євгену Михайловичу самим Богом даровано талант сміхотворця. І не простого – Українського. А вже сам письменник всеньке життя кладе цей талант на олтар боротьби за Україну, український інтерес, українську душу на українській землі.
Дударю наразі 89 років. Він уміє закохати в себе всіх жінок, з якими спілкується. Вправно водить автівку. Вирощує у власнім саду персики, яблука, горіхи, виноград, помідори і самшит. Змайстрував дві чотириметрові драбини, щоб залізти на високу грушу. Створив і творить особливий світ української вільної душі.
Але повернімося до книги. «Нотатки від Дударя» побачили світ завдяки історико-краєзнавчому та літературному часопису «Білий берег» та музею «Зборівська битва» (Тернопілля). Головна родзинка видання – щоденникові нотатки письменника. Влучна, сокровенна хроніка яскравого відтинку великої, звивистої й насиченої життєвої дороги Євгена Дударя – Людини і Майстра слова. Є у книзі також добірки дударизмів і люстрацизмів, себто крилатих висловів літератора. І звісно ж – статті про нього та знакові твори на кшталт «До батька». Бальзамом для читача «Нотаток від Дударя» є також численні вміщені у книзі світлини: тут і дитячі, родинні, і з юним чолом, і з першим мужнім гартом в очах, і під копицею сіна, і з Василем Зінкевичем, Неонілою Крюковою та цілим сонмом української творчої еліти. Це вже історичний скарб. На першопочатках книги вміщено портрет Євгена Дударя роботи заслуженої художниці України Ліни Стебловської.
«Записи в щоденники заносились нерегулярно, – стверджує радник-упорядник часопису «Білий берег» Володимир Шевчук. – Подані тексти охоплюють період з 25 травня 1983 року – по 9 січня 1992 року. Дата 1983 року обрана Є. Дударем, мабуть, невипадково. Саме того року він відсвяткував полудень віку – 50-ліття. За плечима були 15-річна праця у творчому штаті відомого всім і дуже популярного столичного журналу «Перець», опублікування на той час десяти авторських збірок гумору і сатири. Заснування (1980) щорічного Всеукраїнського фестивалю гумору і сатири «Вишневі усмішки» та активна й безпосередня участь у його організації й роботі, вихід на всесвітній фестиваль сатириків і гумористів у м. Габрово (Болгарія) та інші важливі події. Згодом відбувалися епохальні зміни в Україні 1989-1991 роках, у вирі яких з усіма чесними людьми був Євген Дудар».
Щоденникові записи – річ дуже особиста. Людина фіксує думки й події радше для себе, без прикрас. І це вельми цінно. У Євгена Михайловича – тим більш. Бо акценти він розставляє безкомпромісно, а шкалою відліку йому слугує честь і правда української душі. Для прикладу наведу кілька нотаток:
«25 червня 1985 року. Київ. Зателефонували з міністерства. Цензор зняв дві гуморески: «Інтелігенти» і «Світ повернувся». Є там такий цензор Дмитренко. Всі письменники дають йому визначення «скотина».
А я проти. Бо навіщо ображати тварин?
Сьогодні до Києва мав прибути Михайло Горбачов. То не знаю, чи прибув, чи мо чого побоявся? Вожді також люди».
«30 травня 1986 року. Сьогодні їздили по Бородянщині. Цілою бригадою на чолі із Загребельним. Були у Загальцях. Це за півкілометра від моєї Галинки.
Розмовляли ми з переселенцями з-під Прип’яті. Господи-прегосподи! Який терпеливий той український народ! Просять: «Скажіть там слово за нас. Нехай нам хоч ковбаси привезуть та води…». Виселили їх аж на восьмий день після аварії. Свою дозу радіації вони вже почерпнули. Тепер добирають ще тут. Через чиновницьку байдужість. Через те, що влада панічно боїться паніки.
Невмирущий дух народу. Ось нова творчість:
«Деренчить у полі трактор,
За селом горить реактор,
Ізотопи, як собаки,
А мені усе – до сраки…»
Невмирущий оптимізм.
Побували ми з хлопцями й у мене на хуторі. Показав я їм ту бочку березового соку, яку привезли із Прип’яті. Згадав я слова профкомівця, сказані тоді ще, аби не спішити пити…
Коли були у Загальцях, зайшов я до товариша, який працював у редакції. Говоримо про ту радіацію, розказую, що ми приїхали, аби застерегти людей від легковажності, вивчити їхній злободень…
А товаришева мати каже:
Ай, Євгене Михайловичу, воно, може, справді таке зловредне. Але, слава Богу, що воно хоч не воня…»
«Четвер, 24 жовтня 1991 року. «Москва в сльозах». Явлінський – «явлєніє нового економічєского спасітєля» – заявив категорично: що Союз без України як людина без ноги. Цікаво, хто друга нога союзу? Й виходить, що «центр» – це та частина, звідки ростуть ноги… Геніальне філософське визначення».
«Понеділок, 30 грудня 1991 року. Київ. Московське телебачення «уроніло слєзу»: «сегодня в Мінськє бил забіт послєдній гвоздь в труну СССР. І так, СРСР проіснував 69 років. А за 59 років знищив більше ста мільйонів своїх громадян.
Ось вам і «Отєчєство», і мораль його та ідеологія «гуманізму»…
Як бачите, «Нотатки від Дударя» є чесним підручником історії України. На щастя, книга містить також розповіді про материзну Євгена Михайловича – село Озерна Зборівського району Тернопільської області. Саме там 24 січня 1933 року прийшов у світ Євген син Михайла.
Кажуть, якщо людина талановита, то талановита в усьому. І ми навіч зрозуміли цей факт, спілкуючись з живим класиком української літератури. Мало того, що Євген Михайлович воює пером з ворогами українства, плекає сад і чаклує над бутлями з виноградним вином, то ще й … співає. І нам пощастило чути баритон Євгена Дударя.
Тож знаймо своїх видатних. Цінуймо їх захмарно, високо. Вимагаймо, аби такі світочі українського гумору, як Євген Дудар, були присутні на телеекранах, в радіоефірах, всюди у нашому інформаційному та культурному просторі. Є наші таланти – є і буде Україна та українці на нашій прегарній, мужній, згорьованій, але Богом даній нам землі.
Ольга ДУБОВИК
