– Мій позивний? «Паштет».
– Любите консерву?
– Не відсуваю при нагоді. Але «Паштет» тому, що звати мене Паша.
– Паша – бойовий побратим нашого земляка Дмитра (у якого нинішній, як і довоєнний, позивний «Лисий»).
Павло воює з перших років конфлікту на Донбасі. Після закінчення контракту деякий час займався цивільними справами, а з 26-го лютого обороняє Україну від російських агресорів. Це вже було його третє гостювання у Дмитровому селі. Чому ж не їде до свого дому?
– А куди їхати? Мама в Іспанії працює, кликала туди, а я поїхав у зону АТО, де й познайомився з Дімою. Ми міняли одне одного за ротацією у складі зведеного підрозділу антидиверсійної групи. Тоді й стали побратимами. Напали росіяни, мама знову писала, аби приїжджав. А я поїхав під Білорусь.
А наш Діма довгий час служив у київському «Беркуті». 2014-го року, як надійшов наказ витіснити з Хрещатика учасників Революції Гідності, написав рапорт і залишив службу.
– Яку позицію зайняв?
– Я ні на Майдан не пішов, ні проти Майдану.
– Безпристрасність?
– Та ні, коли почалася антитерористична операція, то написав рапорт і воював у Донецькій області. Та ви ж самі про це знаєте.
– Ну, а як воюється нині?
– На початку війни було легше. Переважна частина ворогів – призвані на маневри запасники. Рашисти не жаліли не тільки нас. Вони посилали на смерть своїх необстріляних дітей. Ну що ж, на те вони й рашисти. Очевидно розраховували, що їх будуть зустрічати з квітами. Однак помилилися.
– Подейкують, що наступу наших військ під Києвом, як такого не було. Росіяни, мовляв, відходили, бо перегруповувалися і перекидали свої частини на Донбас. Українські бригади вступали на нібито вже залишену територію.
– А як було в Макарові?
Паша на мить задумався, ворушачи недавні спогади, і саркастично усміхнувся, оцінюючи висновки доморощених «стратегів».
– Самі йшли? А спалені на вулицях ворожі танки та розбиті орківські колони по житомирській трасі? А втрати ворога у живій силі?
– Щодо Макарова, то ось вам інформація з перших рук чи, як кажуть, з перших вуст. Наша група, чоловік 70, отримала завдання атакувати рашистів і зайняти центр Макарова. Ми вирушили. Росіяни не стріляють. Вони прийняли наш підрозділ за розвідку, тому й пропустили, очікуючи основних сил. А коли зрозуміли, що ми і є головні, то було пізно. Ми встигли окопатися, зайняти вигідні позиції, викликати вогневу підтримку української артилерії. Опинившись між «молотом» і «кувадлом» (нами і дійсно основними силами) рашисти не просто відступили, а побігли, і то досить прудко.
Хлопці розповідають настільки відкрито, що я поцікавився, чи не секретною буде ця інформація? Паштет, переглянувшись з Лисим, засміявсь:
– Ага. Саме з вашої газети росіяни довідаються, що вони атакували нас своїми танками, і що несподівано їхні панцерники невідомо як були зупинені, частково спалені. А уцілілі рвонули назад від гріха подалі.
– Що означає «невідомо як були зупинені»?
Діма «вибухає»:
– А те і означає, що підтримки протитанкової артилерії не було, два «постріли» імпортної базуки виявилися несправними, зв’язку з командним пунктом не було, боєприпаси підвозили з перебоями.
– То все-таки як вдалося відбити танкову атаку?
– Руками й ногами. Палили їх коктейлями молотова. Слава Богу був досвід 2014-го року.
– На перших порах, коли час від часу виникали перестрілки, – доповнює побратима Паштет, – то була проблема ще й з харчуванням. Виручали волонтерські продуктові рейди. Підгодовували нас і місцеві жителі, але робили це вони від душі, бо невимовно раділи визволенню.
Складається враження, що хлопці реально оцінюють супротивника і знають собі ціну.
– І в будь-якому еквіваленті, – засміявся Павло.
– Це як?
– А так, сидимо в бліндажі, друзі переглядають «ВКонтакті», а там моє фото на весь екран і ціна за мою голову – 10 000 доларів.
Мова знову заходить за бойові дії на Сході, за те, наскільки сильний противник.
– Крах плану оволодіти Києвом в триденний строк протверезив окупантів. Тепер маємо справу з більш підготовленими частинами, – розповідають хлопці. – Але всеодно б’ємо їх. За вісім років ми згуртувалися, навчилися воювати в степах і на териконах, звикли до артилерійських обстрілів і свисту куль. Так що вони не пройдуть, бо ми їх не пустимо. Ми переможемо. Слава Україні!
– Героям слава! – відповідаю я.
– Слава нації!
– Смерть ворогам!
Цим гаслом і завершилася зустріч з мужніми патріотами, які нині захищають Україну.
Віктор ЧУПРИНА
Фото автора
