Нічне чергування бійця-пожежника ДСНС Сергія Петровича Перегона минуло (аж не вірилося) досить спокійно. Тепер – швидше додому, де старі батьки радітимуть поверненню молодшого сина. Знайома вулиця Вишневого, звичний шлях, ця дорога ніколи не видавалася довгою.
Раптом ззаду почувся шум мотора. Глянув – поліцейська машина з включеним маячком. Заспокоївся. А коли авто наблизилося, вже не обертався. І тут пролунав постріл. Куля пройшла крізь серце. До нього кинулися сусіди, які в цей час були на вулиці. Викликали швидку. Але то вже було даремно.
Тим часом у небі почувся звук авіаційних моторів – звідкіля тільки взялося так багато літаків? Та коли тишу розкололи далекі й близькі вибухи, стало зрозуміло: не літаки це – ракети. Цього Сергій уже не чув і не бачив.
– Заяви Путіна і Кадирова, що Київ буде захоплено упродовж двох-трьох днів, не були голослівними, – розповідає брат Сергія Ігор. – Висаджувалися десанти заздалегідь, закидалися перевдягнені у міліцейську та військову форму диверсійні групи. Бойовики одної з них і вбили брата. Вже коли пішов у територіальну оборону, то дізнався, що буквально за декілька годин їх ліквідували українські спецназівці. Вороги думали, що їх будуть зустрічати квітами. Прорахувалися.
Сергій Перегон провів своє дитинство у Романівці. Дружив з сільськими хлопцями – грав з ними у футбол, а найчастіше вудив рибу на берегах Унави. Допомагав старшим, ріс працьовитим, став надійним помічником родині. У пам’яті колег лишився вірним товаришем, готовим у найнебезпечнішій ситуації прийти на допомогу.
Тепер Сергій спочиває в рідній романівській землі…
А Ігор чергує в територіальній обороні, автобусом доставляє людей на роботу за 50-80 кілометрів.
– Що найбільше запам’яталося з чергувань?
– Момент, коли на наших очах Привид Києва збив два ворожі винищувачі. Такі віражі, таке вміння вести вогонь з неймовірних позицій – фантастика. І хоча це було у перші дні російської агресії, майже фізично відчув упевненість, що перемога буде за нами.
Віктор ЧУПРИНА
