Весняного квітневого дня завітала до Ходорківського психоневрологічного інтернату. Між заквітчаними клумбами побачила його мешканців на прогулянці. У внутрішньому дворі – все цвіте та вражає кольорами: тюльпани, нарциси. Жінки, які тут працюють, дбають, аби все довкола квітнуло. Так виявляється повсюдна душевна потреба українок – турбуватися про ближнього і прикрашати рідну землю.
Одразу дві місії виконує Ходорківський психоневрологічний інтернат. Перша – це можливість хворим людям дожити віку в нормальних умовах та з нормальним доглядом. Друга – можливість мати роботу жителям того ж Ходоркова та кількох найближчих сіл. Обидві – надважливі, особливо в умовах воєнного стану.
Психоневрологічний інтернат у Ходоркові заснований 1965 року. Чотири роки виконувачем обов’язків директора Комунальної установи «Ходорківський психо-неврологічний інтернат» є Юрій Плужнік.
– Наразі маємо 183 підопічних, – розповідає Юрій Андрійович. – Заклад – на державному утриманні. Але доглядаємо людей з різних громад. Зокрема, з Попільнянської – 12 осіб. Також є 20 тимчасово переміщених осіб з Донеччини.
– За яких умов люди стають підопічними інтернату?
– За умови, коли є діагноз та довідка від психіатра, що певна людина має перебувати у відповідному закладі. Зазвичай йдеться про догляд до кінця життя. Звертаються люди й з навколишніх сіл. Якщо є пакет документів, то вже департамент соціального розвитку Житомирського району дає путівку до нашого закладу, після чого маємо право їх прийняти.
Окремі родичі забирають своїх у відпустку, так би мовити, часом на півроку: пишуть заяву, вказують, де людина перебуватиме. Серед наших підопічних таких лише троє.
– Основні діагнози, з якими люди старшого віку перебувають під опікою інтернату – це шизофренія різних типів, деменція й олігофренія, – уточнює старша медична сестра Ганна Сергіївна Дмитренко. – Турбуємося про підопічних, як про дітей. Періодично відвіду-ємо різні курси з ментального здоров’я, аби підвищити захищеність пацієнтів та вдосконалити навички персоналу.
У догляді й обслуговуванні стареньких задіяні загалом 108 працівників: адміністрація, медичний персонал, кухарі, кочегари, працівники підсобного господарства. Тяжко буває, звісно ж, бо трапляються різні випадки. Але це наша робота. Усі працівники – з Ходоркова та найближчих сіл – Скочищ, Відродження, Котлярки.
Відрадно, що інтернат матеріально підтримують спонсори: благодійні фонди «Рокада», «Людина в біді», «Злагода життя». Є й окремі доброчинці – люди, які хочуть допомогти. Зокрема, Благодійний фонд «Злагода життя» нашої соціальної працівниці Олени Лавренюк допомагає продуктами харчування, гігієнічними засобами, технікою – бойлерами, морозильними камерами. Завдяки благодійному фонду «Рокада» перекрили дах – перехід між закритим корпусом та їдальнею.
У підвальному приміщенні облаштовується укриття з умивальниками та душовими кабінками. Нещодавно встановили новий котел для опалення. Дрова вже на зиму заготовлені, оскільки виграли тендер на 650 кубометрів.
Та потреб є чимало. Необхідно перекрити дахи у їдальні та двох корпусах, зробити ремонт у банно-пральному комбінаті, оновити фасади. Подібним закладам під час війни виживати непросто. Але тримаємося, – зауважує Юрій Андрійович.
– Цьогоріч виповниться 30 років, як працюю в інтернаті, – ділиться старша сестра-господиня Наталя Василівна Кошин. – Всього траплялося. Перебачили. Пережили. Більшість часу проводимо на роботі. Випадки – різні. Це – життя. Багато проблем у тому, що часом в родинах всі працюють і нема кому доглядати за хворими старшими людьми. А є й такі, кого через певні діагнози неможливо самих вдома залишити. А тут – догляд 24 на 7…
У першому корпусі перебувають 44 особи, з яких 24 мають обмеження в русі. У другому – важкі хворі та із загостреннями. У кімнатах – охайні ліжка з вишитими подушками. Акуратно. Тепло.
Ті, хто не мають проблем з рухом, самотужки йдуть до їдальні. А декого годують санітарки. На кухні створено всі умови: працюють 11 кваліфікованих фахівців. Смачно готують. Забезпечується чотириразове харчування.
Побачивши на території інтернату пухнастих охоронців, здивувалася.
– А це улюбленці наших підопічних – котики і песики, які також потребують уваги, любові й тепла, – пояснив Юрій Андрійович.
Підготувала Ольга ЮСЕНКО
