Житомирська область,
селище Попільня
Сьогодні:
Понеділок, 25 Листопада

Майдан ридав, а сотня в небо йшла…

Майдан ридав, а сотня в небо йшла,
Один за одним наче янголята.
Тут, на землі, прощались матері,
А в небі зустрічала Божа Мати...
Марія Сковронська

20 лютого в Попільні вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні – українців, які під час Революції Гідності віддали своє життя за ідеали демократії, права та свободи людини, європейське майбутнє країни та завдяки яким було змінено перебіг історії нашої держави.

Події 20 лютого 2014 року стали кульмінацією Революції Гідності, тоді в центрі Києва у боротьбі за свою країну загинуло найбільше активістів Майдану.

Цьогоріч ми вдесяте вшановуємо пам’ять Героїв Небесної Сотні. Вдесяте в умовах війни з росією. Нині маємо тисячі загиблих від російської зброї. Але щорічно 20 лютого згадуємо тих, які першими загинули за те, щоб Україна не зникла з мапи світу як незалежна, демократична держава.

Світла пам’ять кожному, хто поклав своє життя за свободу та незалежність України!

Якими наші Герої були за життя та як увійшли до меморіалу борців за українську Незалежність – Небесної Сотні.

Яків Зайко, білорус за походженням, мешкав у Житомирі. З 1965 року займався журналістикою, працював редактором і відповідальним секретарем у низці газет Житомирської області, зокрема у м. Бердичеві, м. Житомирі, смт Лугинах. Став автором багатьох історичних і публіцистичних творів, зокрема серії книг «Літопис державотворення». Член Спілки Журналістів України (з 1964). Яків Зайко став одним iз найпомітніших діячів українського національно-демократичного відродження у Житомирі. Житомиряни знають його як мозок житомирської революції 1989-1991 років проти комуністичного режиму. Створив та був редактором газети «Голос громадянина».
Створив першу некомуністичну політичну організацію у Житомирі – Громадянський фронт сприянню перебудові (ГФСП). Був народним депутатом України першого скликання. Член Комісії з питань гласності та засобів масової інформації. Входив до Народної Ради, де зробив дуже багато для незалежності та демократії.
Помер 18 лютого 2014 року від інфаркту під час наступу силовиків на протестуючих на вул. Інститутській. Йому було 73 роки.

Віктор Прохорчук народився у селищі міського типу Володарськ-Волинський (з 2016 року – Хорошів) Житомирської області. Закінчив Житомирський автодорожній технікум. Потім служив у МВД, працював охоронцем.
Дуже любив Україну, її культуру та історію, був справжнім патріотом своєї Батьківщини, підтримував її в боротьбі за свободу, прагнув їй добра та кращого майбутнього, мав активну громадянську позицію, не міг миритися з безправ’ям та соціальною несправедливістю.
Взимку 2013-2014 років перебував на Майдан Незалежності у Києві, де був активним учасником Революції Гідності. Був активістом Самооборони Майдану. Лише один раз навідався до рідних у грудні 2013 року, після чого повернувся на Майдан.
18 лютого він зник. Бійці з його сотні відшукали свого побратима через тиждень у морзі. Його тіло виявили у дворах вул. Хрещатик, куди було викинуте зі слідами насильницької смерті та з перерізаним горлом. Похований у селищі Хорошів Житомирської області. Йому було 38 років.

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності нашим землякам Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно). 4 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет посмертно нагородив Героїв почесною медаллю “За жертовність і любов до України”. 8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героїв було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).

Олександр Балюк народився і проживав у селі Пилиповичі Новоград-Волинського району Житомирської області. Виріс в інтелігентній сім’ї: тато – інженер, мама – економіст. Як розповіли родичі, Герой зі школи був активним, спортивним хлопцем, добрим, красивим і працьовитим. Був одружений, у шлюбі народилася донька.
Відправившися на Майдан, стояв на охороні барикади біля Національної Музичної Академії України ім. П. І. Чайковського (Консерваторія) по вулиці Городецького. Входив до сотні «Самооборони Євромайдану».
20 лютого отримав вогнепальне поранення грудної клiтини з пошкодженням внутрiшнiх органiв. Зi слiв очевидцiв, будучи тяжко пораненим, намагався врятувати життя iншого пораненого на вулиці Інститутській.
Рідні більше тижня не могли знайти Олександра. Тільки 28 лютого вони впізнали його тіло в морзі на Оранжерейній. Поховали Олександра Балюка 01 березня в його рідному селі Пилиповичі. Йому було 39 років.

Сергій Кемський народився в місті Керчі Автономної Республіки Крим, там же закінчив середню школу № 1. Він був сином моряка, відмінником, займався спортом, любив ходити в гори. Після школи вступив на філософський факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка, диплом магістра політології отримав у 2005 році. Закінчивши навчання у Львові, переїхав до Києва. Трохи згодом повернувся в місто Коростень Житомирської області до своїх рідних, які переїхали сюди з Криму в період часу, коли Сергій вчився у Львові.
Разом із другом заснував Інститут політичних та економічних ризиків і перспектив, писав статті для «Української правди», газети «День» та інших видань. Створив портал для англомовних користувачів про Україну. Заснував сайт, де юристи надавали безплатні онлайн-консультації громадянам. Також він був засновником та адміністратором онлайн-ресурсів «Кооперативний рух» та «Народний форум».
На Майдан Сергій Кемський приїздив часто, належав до «Чорної сотні». Допомагав виносити поранених. Загинув 20 лютого на вул. Інститутській в Києві від пострілу ворожого снайпера. Тіло виявили на подвір’ї біля Михайлівського собору. Поховали Сергія в селищі Великий Яблунець Ємільчинського району Житомирської області, звідки родом його батьки. Йому було 32 роки.

Підготувала Вікторія ЧОРНОБРОВА

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.