Скачуть-несуть нас літа. Час все прискорююється і прискорюється. В дитинстві за день встигав іноді ціле життя прожити, в юності і попрацювати, і покохати, і з друзями повеселитися. Зараз не встигаєш і не встигаєш…
Таке враження, що мчиш у прозорій машині часу, а навколо зростають ліси, ріки змінюють своє русло, розквітають і розсипаються в порох величні палаци, будови і царства, миготять лиця, люди, слова, речі.
Важливе стає неважливим, величне дріб’язковим…
І все швидше і швидше.
Не встигаєш оглянутися, а могутній володар, який керував твоїм життям і, здається, всім світом, маліє і зникає десь позаду…
Діти ростуть як з води. Розумієш, що не натішився з ними, не награвся. По голівкам не нагладився. Казочку не доказав, пісні не навчив.
Розумієш, що бабусі і дідусі йдуть, батьки старіються і теж ідуть. І залишаються з нами доти, доки ми ще їх пам’ятаємо.
І раптом якийсь запах, стара іграшка на горищі, каштанчик, кетяг цвіту на скрученій акації, чи звук пісні зупиняє потік часу. І ти бачиш все навколо завмерлим, згадуєш якісь забуті слова, тепло сонячного променя на обличчі, вогонь, руки, очі, траву, великого жука, чудернацьку хмаринку в небі, шишку, велику балію з водою, друзів, маму, бабусин куліш, таткові руки і сміх. Все те, що не має ціни і є вічним. Відчуваєш свою належність до свого роду, до важливого. Розумієш що ти живеш доти, доки тебе люблять і пам’ятають, живеш у прадідах, дідах, батьках, своїх дітях і онуках.
І будеш вічно жити, поки сам все то пам’ятаєш і не відкинеш від себе. Поки любиш себе і не зненавидиш і не зрадиш свою пам’ять.
Саме тому Бог – є любов.
Вся дріб’язкова шкаралупа обсиплеться, і з вами у майбутнє піде тільки те вічне, що дійсно не має ціни.
Зараз лихі часи настали. Навіть у часи Майдану і початку війни було нам краще і затишніше. Бо ми любили один одного, допомагали і рятували.
Вічне запанувало хоч на хвильку.
Я писав про те і молився, щоб воно тривало ще, побуло ще трішечки.
Це Царство Небесне на грішній землі, ці ворота в Рай.
А зараз друзі і родичі гризуться через політиків, обзивають один одного, ненавидять і стають ворогами.
Насправді це мить, яка не варта того.
Політики – то просто картинки в телевізорі і літери на моніторі. Все. Політики прийдуть і підуть. Час від їхнього розквіту до панування, а потім до занепаду дуже пришвидшився. Чи варто заради цих «халіфів на час» розсварюватися між собою і нищити все те, що нас тримає на цьому світі?
Встигайте, встигайте зберігати найцінніше – свою родину, пісню, культуру.
Поговоріть з бабусею, бо вона відійде і не почуєте ви найголовнішого в своєму житті.
Поцілуйте мамину щоку і руку, підкиньте дитину до неба – рости великий!
Обніміть батька міцно, бо потім будете обнімати порожнечу і не зможете повернутися назад, щоб сказати щось недоказане і торкнутися їхніх неголених щік і мозолів на долонях.
Зупиніться на мить, коли захочеться відштовхнути і образити друга.
Відчуйте себе частиною свого народу, частиною любові.
Життя наше не зникає нікуди. Цей потік навколо Землі, Сонця і Всесвіту вічний і неймовірно красивий. І від вас самих залежить чи віллєтеся ви разом до «своїх» і будете вічно жити. Лишите по собі слід із любові, радості, злагоди і жертовності, щоб яскравою кометою влитися в струмінь нашого Життя Вічного.
Чи залишитесь десь далеко позаду, приковані ланцюгом своїх дріб’язкових бажань до сухого тлінного каменю міленьких і неважливих «цінностей» однієї миті.
Як казала мама в дитинстві: «Викинь каку!»
Я таки прожив добре життя
Любіть дівчат і жінок. А дівчата чоловіків. Кохайтеся. Бог є любов.
Дякуйте їм. Тим, що дарують вам любов, і тим, кому ви дарували любов.
Це вічне і красиве.
Це сходи в Небо.
Сашко ЛІРНИК
