Житомирська область,
селище Попільня
Сьогодні:
Пятниця, 22 Листопада

«Сцена – місце магнітне, притягує»

У 2021 році юний вокаліст із селища Попільні Артем Фесько переміг у престижному телевізійному конкурсі «Україна має талант». А нещодавно він став ще й супер-фіналістом аналогічного шоу на литовському телебаченні. І знову соціальні мережі зарясніли роликами з його виступами та теплими коментарями від земляків.
А наш кореспондент зустрівся з Артемом відразу по приїзду з Вільнюса та попросив розповісти про події, що сталися в його житті протягом останніх двох років.


– Цікаво, як нині, коли вже добряче вляглись емоції після тієї перемоги, ти оцінюєш цю подію?
– Не скажу нічого нового: однозначно, як крок до мрії. «Україна має талант» – це перший мій вихід на велику сцену. А сцена, як відомо, місце магнітне, притягує.
– Тобто, дитяча мрія бути співаком стає реальністю?

– Ну, впевнено так однозначно стверджувати поки що, думаю, рано. Однак і заперечувати цього вже не виходить, оскільки тепер я навчаюсь у коледжі Київської муніципальної академії музики імені Глієра. А це, як відомо, один з найстаріших і найпрестижніших музичних навчальних закладів України.
– Перемога в конкурсі «Україна має талант» посприяла цьому?
– Швидше, я б сказав, додала певності. А щоб стати студентом музичного закладу, довелось пройти всі передбачувані умовами етапи. Найголовніше – витримати творчий конкурс, тобто показати власні здібності.
– І скільки загалом років доведеться там навчатися? Ти ж вступив до коледжу після дев’ятого класу, тому й загальну середню освіту там здобуватимеш? Це, мабуть, дуже важко?
– Так, на профільне навчання я пішов після дев’ятого класу. І тепер разом з музичними предметами вивчаю загальноосвітні. Навантаження велике, але я ж сам цього хотів.
А ось запитання про те, скільки років буду вчитись, дуже цікаве. Щоб здобути рівень молодшого бакалавра – чотири. Потім ще стільки ж, щоб отримати бакалавра. І ще два роки, щоб мати ступінь магістра.
– А вже після цього відкривається широка дорога на оперну сцену?
– Я навчаюсь на відділенні академічного співу. Однак не всі його випускники стають саме оперними співаками. Багато хто знаходить себе на естраді. Як, наприклад, відомі зірки Тіна Кароль, Катерина Бужинська, Ірина Білик, Руслан Квінта.
Власне, поки що моя головна мета – здобути освіту. А час та обставини, думаю, допоможуть знайти свою нішу.


– Ти маєш рацію. Тому про навчання більше не говоритимемо. Одначе розкажи, де тобі випало виступати протягом цих двох років.
– В основному це були, я б сказав, ситуативні виступи, тобто діяв згідно з обставинами. На початку широкомасштабного вторгнення росіян моя бабуся, як і багато хто тоді, забрала всіх онуків і поїхала до Польщі.
Прихистили нас тамтешні бізнесмени. Вони по суті й організували мою участь у благодійних концертах. Перший з них відбувся вже через тиждень після нашого приїзду у Варшаві. І того ж дня – великий благодійний концерт у Лодзі.
– Було страшно? Велика сцена та ще й за кордоном.
– Я б сказав, було незвично. Наприклад, у Лодзі, в «Атлас Арені», яка вмістила понад п’ятнадцять тисяч глядачів, виступали також наші Тіна Кароль і Jerry Heil, а також зірки польської естради. Всі дуже дружелюбно контактували між собою, фотографувались. А головне – всі працювали заради нашої перемоги над ворогом, тобто всі зароблені гроші передали на потреби військових.
У Варшаві мав також пам’ятну зустріч із відомим польським футболістом Робертом Левандовським, яка відбулася в передачі тамтешнього телебачення «День добрий». Потім виступав ще в кількох збірних благодійних концертах.
– А що найбільше запам’яталося з перебування в Польщі?
– Та мабуть жодного дня непам’ятного не було. Постійно переповнювали емоції: з одного боку – тривога за Україну, а з іншого – позитив від зустрічей і концертів.
Дуже незвичним і від того пам’ятним був виступ на Великдень у костелі. Там я виконував щойно розучену пісню польського композитора, що зумовило особливе піднесення присутніх.
Також дуже урочистий момент був у тій же «Атлас Арені» під час благодійного концерту за участю дипломатів з України, який організував всесвітньовідомий баскетболіст Мартін Гордат. Я виконував Гімн нашої держави.
– А ще ж ти, бачила в інтернеті, одержав у подарунок пісню від Руслана Квінти?
– Так. Але то вже інша історія. Третього травня 2023 року у найбільшому концерт-холі міста Аліканте в Іспанії відбувся міжнародний дитячий пісенний фестиваль United Kids Festival. Його засновником є відомий український композитор та музичний продюсер Руслан Квінта.
Ми дізналися про цю подію з відкритих джерел і надіслали заявку. А потім я виграв там авторську пісню від засновника. У серпні я побував також на наступному етапі цього фестивалю у Болгарії, але вже як гість. Власне, там і презентував глядачам подаровану пісню Руслана Квінти.
До слова сказати, що і в Іспанії, і в Болгарії всі дуже доброзичливо ставились до нас, всіляко намагаючись демонструвати підтримку Україні.
– Це все відбувалося якраз у ту пору, коли проходив вступні випробування в коледжі?
– Так. В Іспанію їздив ще вихованцем ліцею, а в Болгарію вже студентом коледжу.
– Далі розпочався навчальний рік і гастролі довелось згорнути?
– Участь у фестивалях та конкурсах це не зовсім гастролі. До того ж, такі поїздки не заважають навчанню, хіба що навантаження зростає.
Так ось, у кінці вересня я взяв участь у кастингу конкурсу литовських талантів. На початку грудня виступив у півфіналі та вийшов у суперфінал.
– Маючи надію на чергову перемогу?
– Як кажуть спортсмени, на перемогу треба надіятись завжди. Та й, думаю, участь у суперфіналі – це вже перемога. Особливо, коли йдеться про зарубіжний конкурс. Не секрет же, що на кожному такому конкурсі перемога, як правило, має належати представникам своєї держави.
Загалом же, Литва, як і Польща, з перших днів повномасштабної війни дуже підтримує Україну. Навіть там, на конкурсі, я дуже відчував це.
До слова, на кастингу у Литві було чимало українців. Кілька з них, як повітряний гімнаст Ельдар Юлдашев, з яким ми познайомились на «Україна має талант», навіть виступали у півфіналі.
– Коли вже в тебе таке насичене творче життя, то гріх мені не поцікавитись планами на майбутнє.
– Поки що можу сказати тільки одне: найголовніше в цих планах – навчання. До речі, в коледжі теж проводяться різні концерти, як наприклад, благодійні квартирники, всі гроші з яких ідуть на допомогу ЗСУ.
– Дякую за розмову. Успіхів тобі в навчанні та нових здобутків у фестивалях і конкурсах.

Вела розмову Євгенія МАКІВСЬКА

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.