Андрій Мельник народився 12 грудня 1890 р. у селі Якубова Воля Дрогобицького району, Львівської області. Батько, Атанас Мельник, працював на власному господарстві, був заможною людиною. Він закінчив сільську школу, згодом дяківський інститут у Дрогобичі. Мав приємний баритон і співав у церковному хорі. Атанас Мельник передплачував газети, журнали, був знайомий з Іваном Франком. Мати, Марія (у дівоцтві – Коваль), була домашньою господинею. Спокійний, чемний хлопчик ріс віруючою, чесною дитиною, дуже любив рослини та тварин. Навіть у поважному віці Андрій Мельник любив повторювати: «Як казали в нас на селі».
Найбільшим горем для шестирічного Андрійка була смерть матері. Батько одружився вдруге, з удовою Павлиною Матчак.
Коли він навчався в 5-му класі Стрийської гімназії, від сухот помер батько. За виховання підлітка взялися мачуха та вітчим, Кость Мисів. У Андрія тоді виявили хворі легені, тому він активно зайнявся спортом, більше бував на свіжому повітрі. Попри його боротьбу туберкульоз узяв своє. По закінченні гімназії Андрій переніс складну операцію: йому видалили два ребра, аби полегшити дихання. Потім Андрій ще майже два роки лікувався. Щоб оплатити операцію, лікування, мачуха продала частину власної землі.
У 1912 р. вступив у Відні до Лісової академії, вчився за спеціальністю «інженер-лісівник». На формування його світогляду мав великий вплив довголітній посол до Віденського парламенту, доктор Євген Олесницький.
У 22 роки Андрій Мельник вступив до Високої земельної школи у Відні. З початком Першої світової війни, 1914 p., добровольцем став до лав Українських Січових Стрільців, хоч медкомісія заперечувала. Як командант сотні УСС брав участь у боях на горі Маківка та Лисоня.
“Влітку 1916 року на фронт приїхав майбутній екс-герцог Карл, який потім став імператором Австро-Угорщини. Військовикам, які відзначилися, він вручав нагороди. Серед інших вручив медаль “За хоробрість” і Андрію Мельнику. Але чимось йому ця людина заімпонувала, щось йому таке розказала, ми не знаємо, але він знімає свою імператорську шаблю і вручає Андрію Мельнику. Міг би якомусь німцю чи австрійцю – ні, він нагородив цього русина. Медаль міг отримати кожен, а шабля була одна імператорська, і її отримав саме Андрій Мельник”.
У 26 років Мельник потрапив у російський полон, перебував у таборах військовополонених у Тамбові, Уфі та Царицині. Там він познайомився з Євгеном Коновальцем, який став на все життя другом і свояком. Потім 6 січня 1917 р. була втеча з табору до Києва. Разом із Євгеном Коновальцем вони сформували Галицько-Буковинський курінь, згодом перетворений на курінь Українських Січових Стрільців, а потім – полк, дивізію і корпус. Мельник – начальник штабу, полковник; у грудні 1918-го – отаман армії УНР, із січня 1919-го – виконувач обов’язків командира корпусу.
Із маловідомих фактів хочу згадати такий. У Києві Андрій Мельник захворів на тиф. Його вилікував полковий лікар Федір Богатирчук, киянин, автор першого підручника з шахів українською мовою «Шахи. Підручник гри».
Мельник брав активну участь у звільненні заводу «Арсенал» від більшовицьких військ та у протигетьманському повстанні. Разом із Коновальцем вони склали міцний тандем: амбіції вождя у першого та логічність мислення Мельника, його вміння бути заступником доповнювали дует.
Поет Євген Маланюк був високої думки про Мельника. Згадував, як улітку 1919-го він, тоді ад’ютант Василя Тютюнника, зустрівся в Кам’янці-Подільському з полковником. Після вирішення питань Андрій Мельник стримано-дружнім тоном запросив відвідати театр. Незабутньо. «Останній сніп» Людмили Старицької-Черняхівської за участю М. Садовського і вони в урядовій ложі. Після спектаклю пропозиція-наказ відвідати вечерю у «клюбі» Франка. Після самогону, м’ясної печені та пустих розмов Мельник неслужбово сказав:
– Вибачте, що затягнув вас. Ніколи в житті я так не змарнував часу, як оце тепер.
У грудні 1919 р. Андрій Мельник захворів на тиф, лікувався у Рівному, потім у Луцьку. Звідти виїхав за кордон як контролер військових місій УНР. У Празі закінчив студії і отримав диплом інженера. За наказом Голови Директорії УНР Симона Петлюри Є. Коновалець і А. Мельник згуртували сили для ведення підпільної боротьби за визволення України.
У 1920 році сто сотників утворили таємну Українську Військову Організацію (УВО), яку очолив Є. Коновалець.
УВО поставила завдання: здійснити реєстрацію військовиків, оформити їх в організовані формації (ударною силою на випадок війни мали бути українські інтерновані частини в Чехо-Словаччині та формовані з полонених в Італії); збір і комплектування зброї, купівля її за кордоном.
Поза українськими землями УВО утримувала експозитури у Бразилії, Канаді, Литві, США, Чехо-Словаччині. Експозитури ставили завданням легалізувати членів УВО за кордоном, підтримувати зв’язки з чужинецькими колами, транспортувати зброю та літературу, організувати вишкільні курси. Відповідальним за фінансування УВО, пізніше за фінансування ОУН був Степан Федак-старший. До скарбниці УВО надійшли: частина фондів, вивезених Січовими Стрільцями з України; дотації уряду УНР на формування відділів у Чехо-Словаччині; пожертви Канадського Червоного Хреста та інші пожертви заокеанської еміграції; допомога від українських фінансових установ; кошти, здобуті в експропріаціях.
Литовські урядові й військові кола підтримували друк і транспорт «Сурми» й інших матеріалів УВО, допомагали видачею паспортів для членів УВО та фінансовими дотаціями.
У цей час відбулося знайомство двох полковників із Степаном Федаком-молодшим, сином відомого банкіра. Сам же банкір Степан Федак-старший у 1918 році був державним секретарем харчових справ уряду ЗУНР, потім до кінця життя був головою Комітету допомоги політичним в’язням. Через короткий час полковник Коновалець став чоловіком Ольги, улюбленим зятем Федака-старшого. Молоді отримали литовське громадянство й оселилися в Римі.
Після від’їзду Є. Коновальця з Галичини А. Мельник став крайовим командантом. У лютому 1924 року за діяльність в УВО Андрія Мельника заарештувала польська поліція і покарала 4 роками ув’язнення. Його сокамерники згадували, що полковник завжди був сумний і маломовний, про себе не говорив ніколи. Відзначали витончену культуру, ґречність, любов до історії. Він любив Платона, розповідав про героїв – це Іван Богун і Павло Полуботок, про трагедію Калнишевського.
Після звільнення А. Мельника обрали головою Сенату УВО, головою легальної української організації колишніх вояків армії УНР «Молода громада», організації католицької молоді «Орли».
28 лютого 1929 року Андрій Мельник став чоловіком Софії, невеличкої чорнявки з бистрими очима в окулярах і тонкими рисами обличчя; став зятем Федака-старшого. Тесть, Степан Федак-старший, який з дитинства дружив із Андреєм Шептицьким, був особистим радником і банкіром митрополита, влаштував Андрія Мельника інспектором лісів і дібров (лісівником) до митрополичих угідь. Дітей подружжя не мало, життя родини Мельник не любив виставляти на показ, забороняв про це писати.
По створенню у 1929 р. Організації Українських Націоналістів (ОУН) А. Мельник виконував спеціальні завдання Голови Проводу ОУН Є. Коновальця.
На Святвечір, 6 січня 1937 р., Степан Федак помер. Справи скарбника ОУН лягли на плечі А. Мельника; банківські номери доларових рахунків були відомі тільки А. Мельникові та Ріхарду Карпат-Ярому. Після загибелі Є. Коновальця 23 травня 1938 року А. Мельник із родиною виїхав у Люксембург і очолив Провід Українських Націоналістів та УВО.
27 серпня 1939-го року у столиці муссолінівської Італії, в Римі на вулиці Корзо д’Італія, в будинку колишньої української амбасади, в пансіоні професора Євгена Онацького розпочався ІІ Великий збір Українських націоналістів («Римський ВЗУН»), який тривав 3 години.
На II Великому Зборі Українських Націоналістів у Римі самолюбство вождя було потішено й підкріплено Уставом, який надавав Голові Проводу права диктатора. Далі усі 22 учасники ВЗУНу слухали стоячи Андрія Мельника, який за підтримки митрополита Андрея Шептицького, оголосив усний заповіт Є. Коновальця. Усі підтвердили промовця на посаді Голови Проводу (ПУН) і ОУН. Усі делегати встали й трикратно проскандували: «Слава Вождеві Андрієві Мельникові!..».
Коли учасники Великого Збору роз’їжджалися, почалася Друга світова війна. За образним висловом Зиновія Книша за «п’ять хвилин перед дванадцятою ОУН під проводом Андрія Мельника стала готова до нового бою».
У Кракові 10 лютого 1940 р. чотирнадцять підписантів проголосили «Акт», який оголосив Андрія Мельника «тимчасовим явищем» і виключив його з посади голови ОУН.
5 квітня 1940 р. на Півночі Італії відбулася зустріч Андрія Мельника та Степана Бандери, на якій останній пред’явив Вождеві ОУН «Акт» і ультиматум – дати відповідь упродовж 72 годин. Обоє мали характер диктатора, безкомпромісні політики у розмові на підвищених тонах не знайшли спільної мови. Андрій Мельник більше був військовим, ніж політиком, тому рідко знаходив консенсус із політичними опонентами.
З початком німецько-радянської війни Андрій Мельник керував діяльністю ОУН на українських землях. О. Ольжич, його заступник, перебував в Україні, вів опосередковане керівництво діями ОУН. А. Мельника гітлерівці утримували під домашнім арештом, 26-го лютого 1944 р. його й дружину було заарештовано й ув’язнено в концентраційний табір Саксенгаузен, де з 1941 року утримували й Степана Бандеру. Після звільнення 1945-го жив у Німеччині та Люксембургу. III Великий Збір (1947) обрав А. Мельника дожиттєвим Головою ОУН.
1 листопада 1964 р. Андрій Мельник помер від пневмонії у м. Клерво (князівство Люксембург). Похований у місті Люксембург на цвинтарі Боневуа.
Ганна ЧЕРКАСЬКА, краєзнавець
