Як і щороку, успішно завершують господарський рік хлібороби приватної агрофірми «Єрчики». Вже посіяли озимину та ріпак, зібрали соняшник і сою, які порадували ваговитими врожаями.
– На звільнені від урожаю поля вносимо перегній, ведем оранку, – розповідає керівник агрофірми Мирослав Дідківський. – Орати важко – через засуху плуг на деяких ділянках не лізе в землю. Тому застосовуємо глибокорозрихлювача. Також збираємо кукурудзу, копаємо цукрові буряки. Все йде за планом, так що, принаймні сьогодні, можна сподіватися, що і наступного року матимемо урожай не гірший.
Щойно зайшов у бригаду, відразу зустрів Анатолія Прадеуса. Мій давній знайомий прямує готувати площі під озимину, тому разом вирушаємо у поле.
– Основне – вибити першу лінію, – пояснює механізатор, – а далі агрегатом керує супутниковий навігатор. Це дозволяє уникати зайвих проходів, вибирати найраціональніший варіант розворотів, забезпечує якість. А трактористові лишається лиш стежити і контролювати дії автомата. Електроніка, в залежності від твердості ґрунту, сама визначає швидкість, необхідну кількість пально-мастильних матеріалів. А тому виробіток високий – до 40 гектарів за день.
Оглядаю оброблену площу. Земля добре розпушена, можна запускати сівалки. А хлібороб пояснює, що на глибині 50-60 сантиметрів ще й зірвана «підошва» – щільний пласт ґрунту, що не пропускає вологу вниз, і в свою чергу, веде до перезволоження підповерхневого шару землі, а відтак – до хвороб рослин.
– І що тут сіятимете?
– Якщо буде достатньо вологи, то пшеницю.
В агрофірмі Анатолій працює двадцять один рік. Давно органічно влився в колектив, став своїм. Поважають його і сільчани. Разом із дружиною Марією Олександрівною виховали, вивчили і підготували до самостійного життя двох дітей.
Все б добре, аби не війна. За неї, прокляту, хоч-не-хоч, а мова таки заходить. Торік, згадує Анатолій, весняні, а згодом і літні польові роботи часто-густо вели під час тривоги.
Цьогоріч ніби спокійніше, але війна знаходить підступні тропи до кожної родини. Постукала вона і до Прадеусів.
– Воює мій брат Юрій та жінчин брат Андрій. Переживаємо, чекаємо дзвінків. А в душах – постійна тривога.
На картопляній плантації городня бригада збирає врожай. Площа невелика, бо садили крохмалисту для потреб власної їдальні. Так вже давно заведено у господарстві – овочі повинні бути свої.
На інших полях ПАФ «Єрчики» копають буряки і збирають кукурудзу. Щодня солодкі корені збирають на 10 гектарах, а врожайність їх – 500 центнерів. На переробне підприємство вже відправлено понад чотири тисячі тонн буряків у заліковій вазі.
Копають цукрові буряки високопродуктивним комбайном, для транспортування коренів задіяно 30 автомобілів. Таким чином, забезпечується безперебійність конвеєра «поле-завод».
Прямуємо далі. Минаємо дбайливо вироблені, як грядки роботящої господині, поля ріпаку. На них не кращим чином вплинула суха погода, та попри брак вологи рослини ростуть.
– Ви знаєте, що 1943 року тут проходила лінія фронту? – запитує головний економіст Вадим Сергійович Кравчук. – Звідсіля наші війська почали визволення Кошляків, Романівки, Єрчиків, Великої Чернявки, Жовтневого.
Я знав. Більше того, в середині 50-х років був свідком, як трактористи відмовлялися орати ці поля, оскільки виорювалися міни та снаряди. Тоді за важелі тракторів сідали фронтовики. Відчайдухам щастило – нещастя обходило їх. Але це спогади, а в думці інший аспект, який викликав повагу: спеціалісти ПАФ «Єрчики» знають не тільки кадастрові можливості землі, але й історію матері-годувальниці.
Кукурудзу збирають Леонід Гуменний, Віктор Довбня, Андрій Струк, Юрій Бородавка та Сергій Колодницький. Темпи роботи високі. Щойно заповнюються бункери комбайнів, як до них без зволікання підганяють перенавантажувачі Юрій Новак та Володимир Пашинник. Кілька хвилин – і механізатор займає нову загінку.
– Щодня обмолочуємо понад 50 гектарів, – говорить Вадим Кравчук. – Врожайність – 120 центнерів з гектара. А зерно, як золото. Намолочене збіжжя з поля до місця переробки та зберігання відвозимо трьома автомобілями.
– І цього достатньо?
– Так транспортують же Анатолій Радисюк, Сергій Гончаренко, Василь Третяк. А вони дуже надійні в роботі.
Невдовзі мав змогу переконатися в правдивості слів Вадима Сергійовича. На польовій дорозі, вкатаній до твердості асфальту, назустріч нам мчав (інакше не назвеш) автомобіль Анатолія Григоровича. Навіть неспеціалісту видно, як майстер вищого класу поєднує ресурс автомашини і можливості дороги.
Між Кошляками і Романівкою ще одне ріпакове поле. Видно, що з нього починали сівбу культури – рослини викинули широкі листки. Нива, як зелений килим. Це ще раз підтверджує слова Мирослава Дідківського, що все йде за планом, і врожай буде ваговитий.
Віктор ЧУПРИНА
