Таким втомленим романчанина, колишнього афганця-прапорщика Віктора Хицюка я ще не бачив.
– Я сьогодні змотався в Гончарівське, возив передачу до нашого Макса.
– Для Макса? Він служить?
Мама Максима Курки, Варвара Іванівна, двадцять чотири роки працює в Італії, роками разом з нею працював і він. Міг там і залишитися. Міг. Але…
Я, каюсь, думав, що Макс буде відсиджуватися на Апенінському півострові. І не всерйоз свого часу сприйняв його заяву:
– Я приїхав захищати Україну.
Ще раз каюсь, все те здалося мені бравадою. Але то було раніше, а зараз я розмовляю з Віктором Хицюком.
– Ви встигли за добу повернутися?
– А що там їхати – Київ – Вишгород – Десна – Гончарівське.
– І чим підтримали воїнів-земляків?
– Макс – військовий кухар, тому завезли пічку-буржуйку, яку зварив його сусід Віктор Смолєнцов разом з ровесником макса Сергієм Папругою. Ну і все, що потрібно на кухні у польових умовах: тертушки, посуд, засоби для миття посуду, а також деякі електроприлади, лопати, молотки, сокиру, лом і пральний порошок. Іде осінь, тому для нашого земляка спакували кілька светрів, матраци, подушки, комплекти постільної білизни, рушники. У полі знадобиться. Не забули і ліки. У нашій команді, закономірно, були і Максимові родичі. Дядько Сергій Каленюк із сім’єю пристаралися консервації, солінь, харчів швидкого приготування. А мама, Варвара Іванівна, прислала гроші з Італії. На які накупили кави, чаю, цигарок, солодощів, предметів особистої гігієни.
Того ж дня я переповів почуте своєму знайомому. Той хмикнув: “Кухар? Це ж не в атаку йти…”
Я змовчав. Не став говорити, що рахунок романівським втратам відкрив танкіст-кіборг Олександр Олійник, а другим був Святослав Дмитрів. Кухар, 18-річний випускник Київського кулінарного училища, який добровільно пішов у зону АТО. Свєтік, так його називали, привіз обід на передову, заліз у бронетранспортер, а в цей час ворожий снаряд потрапив у бойову машину.
На війні, як на війні.
Мені було шкода, що не знав про поїздку до Макса, мого племінника. А ще – незручно за думки, за які доводиться щиро каятись.
Віктор ЧУПРИНА
