Болісна звістка вкотре потрясла Попільню – цього разу з поля бою на щиті прибув юний захисник України, попільнянець Антон Іванченко.
Свій бойовий шлях наш земляк почав у легендарній бригаді «Азов».
– Антон Іванченко, – розповідає його бойовий командир «Гриня», – був найдисциплінованішим і дуже старанним у навчанні солдатом. У наш підрозділ прибув у березні після проходження курсу молодого бійця. Воюю не перший рік, багато молодих людей пройшли переді мною, але таких, як Антон, не зустрічав: відважний, сміливий, беззастережно відданий Україні. Потім нас передислокували в зону бойових дій під Кремінну Луганської області. Там ми пішли на штурм ворожих укріплень. Орків вибили, але вони накрили нас нищівним вогнем артилерії. Результат – трагічний. Побачивши, що Антон загинув, кинулися до нього. Рашисти цілили в нас, однак все було зроблено за законами бойового братства. Тіла загиблих побратимів виносили під артобстрілом. А сьогодні ми тут, щоб провести в останню путь нашого Антона, висловити співчуття рідним і запевнити попільнянців, що за смерть побратима буде помста.
Поминальну службу за загиблим відслужили в молитовному домі євангельських християн-баптистів спільно із православними священниками.
Похоронна процесія рушила в бік пам’ятника полеглим у російсько-українській війні. Віднині список імен поповнить ім’я Антона Іванченка.
Лунають патріотичні гасла «Слава Україні!» – «Героям Слава!», «Слава нації!» – «Смерть ворогам!», «Україна! – Понад усе!» і трикратний вигук визнання героїчних справ полеглого «Слава!»
Процесія минає місця, де пройшло мирне життя Антона: школу, де він навчався, ігрові майданчики, де бавився дитиною, парк, де гуляв з друзями, дерева, під тінню яких зупинявся. Все лишилося так, як було. Нема лише Антона.
Труну з тілом Героя встановлюють на меморіальному майданчику кладовища. Траурний мітинг пам’яті Антона Валерійовича Іванченка відкрито.
Під залпи прощального салюту начальник п’ятого відділу Житомирського територіального центру комплектації і соціальної підтримки Володимир Гейдор вручає матері Героя Зої Миколаївні Державний Прапор України зі словами:
– Від імені Президента України, Верховного Головнокомандувача Збройних сил України прийміть цей прапор як символ нашої держави, яку вірно і до кінця захищав ваш син.
– Я буду його берегти, як зіницю ока, – проплакує мати, – адже це все, що лишилося від мого синочка.
Від імені командування 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» бойовий побратим звертається до матері захисника України:
– Прошу Вас прийняти прапор і шеврон нашої частини. Ваш син – справжній Герой.
– Як він хотів захищати рідну Україну. Як він цього шеврона добивався, гордився, що потрапив у елітну частину, – зойком пораненої чайки ятрить душі присутніх голосіння матері.
До поминального слова запрошується бойовий побратим Едуард Юрченко:
– Дякую за сина, воїна, побратима, громадянина матері, всім родичам, близьким. За те, що така чудова людина була у складі нашої бригади. Жахливо, коли з життя йде молодий, повний сил чоловік, який міг багато зробити, який тільки розпочав життя. Своє коротке, але змістовне життя Антон повністю віддав боротьбі за Україну, за тих, кого любив, заради своєї малої батьківщини. Його смерть стала найціннішою жертвою, покладеною на вівтар Перемоги.
Антон дуже любив свою Попільнянщину. Він розумів, якщо не зупинити окупантів далеко, то це пекло прийде в його рідні місця. І тому пішов боронити рідну землю. Він знав задля чого живе. І тепер, йому буде що сказати на суді перед Всевишнім. А ми повинні розуміти: війну не завершено, ворог терзає схід та південь України. Навіть на віддалені від фронту житлові райони летять ракети.
Антон і його бойові товариші свій обов’язок виконали. Тепер наша черга – ми зобов’язані продовжити його справу.
Поділився спогадами про Антона друг Артем Петюх:
– Антон був, є і завжди буде моїм найкращим другом і братом. Я не зустрічав у своєму житті добрішої і жертовнішої людини і думаю, що кожен, хто його близько знав, це підтвердять. Я хотів би, щоб ми запам’ятали Антона не тільки, як доброго друга, але і як воїна. В останньому повідомленні, яке мені надіслав Антон вранці перед боєм, він написав: «Брат, я – в бій!». А коли ми прощалися, він сказав такі слова: «Дивися, щоб я за тебе не червонів!». Це говорилося напівжартома, але зараз сприймається по-іншому. Хочу побажати собі і вам жити так, щоб Антон не червонів за нас.
Другим батьком Антон Іванченко називав пастора церкви євангельських християн-баптистів військового капелана Якова Петюха.
– Бог подарував нам Антона на короткий час. Коли почув, що Антон загинув, не повірив, і до сьогоднішнього дня не йняв віри. Але це сталось, бо ворог прийшов на нашу землю, і в Євангелії від Івана в 15 розділі є такі слова: «Нема більшої любові, як віддати життя, душу свою за друзів своїх». Він сплатив найвищу ціну. Він віддав своє життя за нас з вами. Щоб наші діти, наші внуки жили у вільній країні. Наш обов’язок розказувати нащадкам про героїв, завдяки жертовності яких ми живемо у вільній країні і житимемо в майбутньому. Ми віримо в це. Тому пам’ятаймо про нього.
Розповідь про героїчний шлях воїна продовжив Володимир Гейдор:
– Антон – наймолодший серед загиблих воїнів Попільнянщини. Але найвідважнішим він був і залишиться в наших серцях. Нам не вибирати де і як жити в час історичних змін. Але ми не маємо морального права зараз абстрагуватися від війни. Кожен повинен брати у ній участь: одні зі зброєю в руках, інші – допомогою Збройним силам. Шануймо світлу і вічну пам’ять наших Героїв. Збройна боротьба – це час дорослих, де дорослість – не питання віку, а критерій відповідальності за захист рідних, близьких, Батьківщини. Не знаю, коли закінчиться широкомасштабна війна, але твердо впевнений, що кровопролиття завершиться нашою Перемогою. Бо ми не повинні передати цю війну нашим дітям. Слава Україні!
– Шановна родино! Ви виховали, виростили і дали Україні справжнього Героя, патріота України, – звернувся до рідних загиблого Василь Зарічний. – Наша подяка вам і низький уклін. Важко прощатися, важко усвідомлювати втрату сина, брата, внука – Героя, який поклав своє життя заради нас.
Прощання з Антоном Іванченком продовжують військовики бригади «Азов». Лунає команда: «До молитви!» Біля загиблого стають пліч-о-пліч троє бійців «Азова». Лунає «Молитва Українських націоналістів», з якою Антон ішов у бій.
“Україно, свята мати героїв, зійди до серця мого, прилинь бурею вітрів кавказьких, шумом карпатських ручаїв, боїв славного завойовника батька Хмеля, тріумфом і гуком гармат революцій, радісним гомоном Софійських дзвонів…
…Скріпи мій дух, загартуй волю, в серці замешкай моєму, зрости мене до ясних чинів, в чинах нехай знайду я смерть, солодку смерть у муках за тебе, і розпливуся в тобі та вічно житиму в тобі.
Відвічна Україно: свята, могутня, соборна!”
Віктор ЧУПРИНА
