У Романівці завершився всеукраїнський пленер «Мистецтво і час». Здається, зовсім недавно на полотно лягали останні мазки, завершальні штрихи малюнків, а вже сьогодні юні учасники пленеру почали облаштовувати підсумкову виставку, яка заграла усіма барвами веселки. У підсумку – картини і спогади. Що ж зберегли у пам’яті студенти Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука?
Ось як оцінила свою художню практику Наталія Мельник:
– Романівка – це особливе місце, з неповторними пейзажами, доброзичливими людьми та багатою, унікальною історією. Відвідавши її я була приємно вражена і захоплена. Ця чудова місцина наповнена неповторними краєвидами, що надихають мене творити щодня. Дивовижна, живописна природа, широкі і безкрайні поля пшениці й квітів, теплі та приємні заходи сонця, які не можливо не зобразити на полотні, мальовничий кар’єр з чистою та прозорою водою, залишаться в моїх спогадах назавжди. Час, проведений в компанії моїх однодумців, безумовно доповнив цю чудову поїздку. Вечірні чаювання, співи під зоряним небом – це все допомогло розслабитися та гарно відпочити.
Романівський пленер дав можливість проявити свої здібності кожному практиканту. І це підтверджує експозиція виставки. Оглядаючи стенди помічаєш, що ряд сюжетів збігається. Скажімо, майже всі практиканти приділили увагу і натюрмортам з квітами, і мальовничим берегам зеленокосої Унави, і юним натурникам-романчанам, і кобилі Мар’яні – легендарній «актрисі», яка свого часу засвітилася у фільмі Олеся Янчука «Таємний щоденник Симона Петлюри». Але всі етюди настільки різноманітні, що переконуєшся: починаючи свій шлях у мистецтві, кожен студент-бойчуківець виробляє свій оригінальний стиль, який з роками, безперечно, стане сходинками до визнання.
У виставковий зал заходить високий підтягнутий молодий чоловік. Борода, камуфляж, хода – все видає військового. Знайомимося.
– Михайло, – відрекомендувався він.
– То ви – чоловік студентки Вікторії?
Позаяк стенди з картинами непідписані, а бачити їх він не міг, то напівжартома пропоную Михайлу відшукати етюди дружини. Чоловік впевнено вказує на один із стендів.
Помітивши недовірливий погляд, усміхнувся.
– Я ж знаю її стиль і манеру письма.
Михайло – учасник війни з перший днів повномасштабного вторгнення. Разом з братом в рядах територіальної оборони зустрів загарбників, що рвалися до Києва. А коли орків відкинули на територію Білорусі, їхню частину передислокували на Донбас. Там загинув його брат. Важкий спогад…
Не з розповідей знає війну і третьокурсниця Людмила Горкава. Народилася вона у Великій Димирці на Київщині. У сусідньому селі Калинівка відвідувала художню школу. Тепер навчання в академії поєднує з роботою у цифровому обчислювальному центрі у селі Богданівка. Цей заклад був створений після деокупації на кошти канадських спонсорів. Там Людмила веде гурток малювання «Чарівний пензлик» для молодших школярів.
Цікавлюся у керівника художньої практики Андрія Дудченка, що повезе він з Романівки, крім картин?
– Кращого місця для практики не знайти. Сюди потрапляєш, як у казку: прекрасні небосхили, розцвічені прощальним жаром заходу сонця, біло-зелене мереживо березового гаю, магія древнього. І все це під спів пташиного хору. Є все, аби студенти могли розкритися. Я – кримчак, родом зі степової частини півострова. Через російську агресію давно там не був. І раптом – поля за Унавою, де за край неба заходить велике серпневе сонце. Як у нас. Ніби потрапив у край свого дитинства.
Наскільки сильно вразило Андрія Миколайовича Надунав’я переконуюся, оглянувши його картини. На одній – панорама річки, що розкривається з оглядового майданчика старого млина, поряд – пшеничний лан перед косовицею, обік неї – закарбований на полотні краєвид Романівки. Мені, сільчанину, він знайомий. Але з такої точки спостереження бачу вперше.
А ось етюди Людмили Горкавої. Хмари незвичайної конфігурації, несподівані, як дівочі мрії. А на одній картині схоплено момент, коли порив вітру максимально схилив пружність білокорих берізок. Здається, мить – і деревця розпрямляться. І все це, як сказала Людмила, з натури.
– Пощастило відвідати дивовижне село Романівку. Це стало для мене не тільки художньою практикою, а й справжньою пригодою у світі мистецтва та самопізнання. Першого дня хотілося знайти куточок, де можна було б усамітнитися. І я його знайшла – затишне місце біля річки. Наступні дні я малювала все: дерева, квіти, тварин і навіть хмари, які змінювали форми та кольори з кожним новим днем. Іноді мені уявлялося, що природа сама підказує, що варто перенести на полотно. Романівка нагадала мій дім і батьків.
Привертає увагу і стенд Вікторії Бондаренко, особливо картина «Старий млин». Вибраний нею ракурс примушує по-новому глянути на древню будівлю. Зізнаюся, все моє життя пов’язане з млином, але таким я його ще не бачив.
Оригінальні етюди і в Анастасії Курчевської. Скажімо, диптих «Ніч»: на одній картині – вона місячна, на іншій – визорена нічними світилами.
Лілія Гаєва також зобразила хлібний лан, але малювала його з човна, а тому панораму етюду відкриває частина річкового плеса, порослий очеретом берег Унави, а далі – золото пшениці.
Під старою грушею студенти провели майстер-клас живопису. Сільські діти змогли долучитися до процесу творення етюдів.
Практикантки Настя Курчевська і Наталя Мельник з юними художницями-початківцями розпочали писати натюрморт. Правду кажучи, це не був перший майстер-клас, побачений мною, але нинішній вигідно відрізнявся від попередніх. Безперечно, майстер-клас завжди викликає інтерес. Та коли він проводиться для дітей, то сприймається особливо зворушливо.
Потрібно було зобразити букет соняхів у глиняному горщику. І варто було бачити, як вони це робили. Настя, приміром, розмовляла з Алінкою, як з рівною за віком. Наташа ж використовувала елементи гри. За декілька миттєвостей між практикантками і їхніми ученицями – Анею і Аліною – виник контакт співтворців, однодумців. Ось вже разом підбирають форми, змішують різні кольори, щоб відтворити тональність золота соняшникових пелюсток і фактуру горщика. Аня і Аліна висловлюють пропозиції, наносять фарбу і навіть оцінюють зроблене.
І ось етюди завершено. Вийшло красиво. І маленькі художники, і їхні рідні були в захопленні. Долучилася до малювання і Софійка – молодша сестричка Алінки.
Відрадно, що картину Олександри Сходзінської придбала романчанка.
Власник «Старого млина» Василь Геращенко запросив Андрія Дудченка подивитися картини світлої пам’яті романівського художника-самоучки Івана Кириленка.
– Нас приязно зустріли і показали домашній музей. Вражає, що картини всюди: і на стінах, і на фільонках дверей. Екскурсоводом була внучка самобутнього художника. Безперечно, хата Кириленка може стати оригінальною складовою туристичного маршруту, –сказав Андрій Дудченко.
В організації завершального етапу пленеру – виставки – взяли участь і працівники Романівського меморіального музею М. Т. Рильського. За коментарем звертаюся до очільниці музейного колективу Каріни Пашинник.
– Романівські свята живопису стали знаковими подіями завдяки співпраці митців, власника культурно-історичного розважального комплексу «Романівка» та нашого музею. Вважаю, що пленери були корисні усім. У нас, зокрема, помітно зросла кількість екскурсантів. Люди мали можливість спостерігати за творчим процесом та відвідати виставки, які діяли протягом двох тижнів. А художники збагатилися духовно, розкрили свої таланти. Ми дуже вдячні студентам і краєзнавцям за експонування картин. Сподіваюся, що і в майбутньому майстри живопису будуть нашими бажаними гостями.
Картини експонуватимуться у галереї Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Після цього деякі з них повернуться до Романівки, поповнять галерею «Старого млина» та експозицію виставкової зали музею родини Рильських.
Віктор ЧУПРИНА
