Дев’ятий рік настоятель Романівського храму Різдва Пресвятої Богородиці Михайло Ільницький займається волонтерською діяльністю. Ось і недавно я мав нагоду побачити, як він збирався до зони бойових дій.
Передачі того дня звозили самі жителі Кошляк, Почуйок і Романівки.
– Цього разу гостинці фронтовикам особливі, – пояснює отець Михайло. – Це здебільшого передачі родичів батькам, синам, братам, чоловікам, які воюють.
Підтвердженням стало спілкування з почуйківськими волонтерами. Вони вже багато років пов’язані цією справою, приїхали дружнім гуртом, організовано перенесли привезене з автомобілів до церкви. А тому знайшовся час і для щирої розмови.
– Я, Тетяна Заріцька, – розповідає молода симпатична жіночка, – приїхала з чоловіком та синочком Іванком. З нами – рідні брат і сестра – Григорій Заріцький та Світлана Горенецька. Світланин чоловік (мій свекор) Леонід та її син Євгеній нині воюють. Планувати домашній подарунок допомагала Світланина дочка Оксана. А ось Ніна та Володимир Горенецькі, які привезли передачі синові-фронтовику Вадиму Гаращенку. А перед нами з подарунками для сина Віталіка тут побували Антоніна та Леонід Мелінчуки.
Завершивши розвантаження, жінки стали розмовляти з Михайлом Ільницьким. Дослухаюся до розмови.
– Наші не пропустять… Наші не відійдуть… Наші воюватимуть до останнього…
Я заціпенів: Боже, це ж вони говорять про своїх чоловіків та синів, які щохвилини балансують між життям та смертю. Про своїх найближчих, найдорожчих, найрідніших. І зрозумів, що, в разі необхідності, ці жінки самі візьмуть в руки зброю і вчинять спротив агресорам. А відтак – Україна непереможна.
Михайло Ільницький щиро дякує за підтримку Квітневому сільському голові Анатолію Станіславовичу Олійнику, очільниці Романівського старостату Надії Леонідівні Соловюк. Вони своєчасно оповістили фронтовиків про акцію та скоординували родичів.
– Велику роботу провела і директорка Романівської школи Тетяна Миколаївна Володарська, – продовжив розповідь отець Михайло. – Вона об’єднала як педагогів, так і батьків, котрі приготували смачні вареники і котлети. А ще – зібрали значну суму грошей і закупили предмети першої необхідності для земляків – захисників України. Особливу подяку хочу висловити директору ПСП «Україна» Дмитру Сергійовичу Глущенку за забезпечення пальним.
– Ми приєднуємося до цих подячних слів, – сказала Тетяна Заріцька, – і дуже вдячні, що маємо можливість передати рідним частинку домашнього, звичного. Хай хоч якась хвилина буде їм там приємною, хай це нагадає, що їх люблять і ждуть, за них моляться і бажають перемоги.
Про саму поїздку отець Михайло розповідає скупо. Не час розкидатися інформацією. Важкі, розбиті дороги, спалені села, знівечені поля в районі Макарова. Радісні зустрічі з романівськими, кошляцькими і почуйківськими воїнами.
– З Божого благословення я повністю виконав покладену на мене місію – відвіз гостинці, розіслав рідним фотографії.
– Отче Михайле, – не утримуюся від запитання з натяком-«колючкою», – вивіска «Капелан» на вітровому склі вашої автівки стовідсотково не сподобалася б оркам…
– А на це, – чую у відповідь, – воля Божа. Я не боюся – хлопці на передовій ризикують більше.
Що ж, війна висвічує рентгеном, хто є хто, і всіх розставляє на свої місця.
Віктор ЧУПРИНА
