Народився Віктор Іванович Балтін (Балтин) по сусідству від моєї батьківської хати. Його батько поклав голову на фронтах Другої світової, тож мати Мотря Сафронівна Балтин виховувала сина самотужки. Була незрячою і доживала віку в хатині на Ходорківській, (тепер – вулиця Перемоги), де поруч щедро родив яблуневий сад і досі леліє велика береза. Класі в п’ятому-шостому я частенько навідувалася до бабусі Мотрі. Любила вона товариство. Багато розповідала про своє життя та єдиного сина Вітю. Раділа, що доклала всіх зусиль, аби дати синові вищу освіту: після війни продала годувальницю-корівку, щоб Віктор зміг поїхати до тодішнього Ленінграда та навчатися у військовому інженерному училищі, а потім – у Московській військовій інженерній академії.
Материнські зусилля і безумовна любов не пропали марно. Віктор Іванович досягнув неабиякого успіху: спершу командував саперним взводом та брав участь у розмінуванні полів, що лишилися після Другої світової, а згодом – очолив відділ капітального будівництва 47-ї ракетної дивізії ракетних військ стратегічного призначення та забезпечував будівництво стартових комплексів 8П-763 (шахтний варіант) для стратегічних бойових ракет. Також Віктор Балтін велику частину свого життя був головним інженером управління розквартирування і будівництва Прикарпатського військового округу та жив у Львові. Разом з дружиною виховав сина Євгена.
Інженер-полковник у відставці, заслужений будівельник, Віктор Балтін мав державні нагороди та статус учасника бойових дій.
Доля кидала його далеко від рідної Житомирщини. Та, вочевидь, душу, ніби магнітом, вабив сокровенний край – село Липки, де босими ногами вперше ступив на траву, де змалечку й до повноліття ходив до липківського священного храму освіти – середньої школи.
Відтак Віктор Іванович не один рік присвятив детальному дослідженню історії Липок, перегорнув не один том архівних документів, щоб зібрати докупи якнайціліснішу картину зародження, розвитку, подій-перипетій, що випали на долю багатьох поколінь українців-липківчан.
Віктор Балтін є люблячим літописцем більш ніж 400-річного села Липок. Він подарував одразу всім поколінням липківчан – від найдавніших до нині сущих і майбутніх – золоте зерно пам’яті про рідний край. Спочатку на теренах Львова видав друком першу книгу «Історія села Липки», а згодом побачили світ доповнені видання. Велика праця, гідна вдячності земляків і не тільки.
«Узятись за цю хроніку змусила автора необхідність залишити в пам’яті ті страшні події, які відбувалися в селі 16 квітня 1943 року і свідком яких він був, – розповідається у передмові до книги. – Тут є багато прикладів того, як важливо мати силу духу, щоб так любити свою землю. Людина міцна своїм корінням. Знання родоводу, імен своїх предків, повага до минулого дають нам наснагу творити нові справи. Пам’ять про минуле допоможе нам зрозуміти сучасність і ясніше прогнозувати своє майбутнє».
Той, хто уважно прочитає книги Віктора Балтіна, відкриє для себе не просто історію одного села, а відображення долі всієї України. Відкриє глибини, в які варто зануритися, аби зрозуміти, хто ми є на рідній українській землі, і ким хочемо бути: рабами чи господарями.
…Віктор Іванович заповів поховати себе після відходу у вічність не деінде, а саме у Липках. Рідні виконали заповіт. І вже котрий рік пам’ятник Віктора Балтіна при центральному вході до місця спочинку односельчан зустрічає кожного, хто прийшов вклонитися своєму роду, пам’яті минулих поколінь, чиї рідні обличчя дивляться з вічності в душі живих…
Ольга ДУБОВИК
