6 квітня Романівка стрічала свого сина Дмитра Дубика, який востаннє повернувся у рідне село, де народився, де пройшло його дитинство. Цього дня він, як і раніше, завітав до рідної оселі, якої, на жаль, уже не побачив.
Це була сумна зустріч: сина, внука, побратима, друга сільчани вітали не усмішками – сльозами, не теплими обіймами, а стоячи на колінах, схиливши в жалобі голови, мелодією «Пливе кача».
– Дмитро Дубик справжній Герой України, – розповідає офіцер Святошинського райвійськкомату молодший лейтенант Євген Вікторович Діхтярук. – Він загинув поблизу села Миколаївка Бучанського району Київської області. В той період там точилися важкі бої – російські загарбники рвалися до Києва. Та шлях їм перетнули військовослужбовці, серед яких був і Дмитро. Вірні присязі ціною власного життя вони зупинили окупантів. Кожен з учасників бойових дій розуміє, для чого він на передовій, усвідомлює, що боронить свою землю, на яку без оголошення війни напав підступний ворог, що воює заради майбутнього України, задля майбутнього наших дітей. І вірність Дмитра Дубика присязі народу України, готовність до самапожертви в ім’я свободи народу та незалежності Вітчизни є прикладом для тих, хто зайняв його місце у строю патріотів. З нами Бог, за нами Україна.
І знову звучить «Пливе кача». Процесія прямує до місця останнього спочинку самовідданого юнака. А воно поряд з могилою захисника Донецього аеропорту танкіста Олександра Олійника, чиє життя обірвалося 6 січня 2015 року. Ця місцина цвинтаря особливо щедро скроплена гіркими сльозами.
– Дмитро Дубик народився і виріс у Романівці, де у нього з’явилося багато друзів. Потім – школа, коледж, строкова служба у ЗСУ, після чого – служба за кон-трактом. З першого дня російської агресії брав участь у бойових діях. Своїм життям і героїзмом він довів, що Україна непереможна, – сказав Квітневий сільський голова Анатолій Олійник.
– 23 роки тому я хрестив малого Дмитрика, – сказав протоієрей Михайло Ільницький. – А тепер ось проводжаю його в останню путь, благаючи в Господа вічної пам’яті.
Справжній патріот України, хороший син і внук Дмитро Дубик був надійною підтримкою в сім’ї, вірним бойовим товаришем, висококваліфікованим зв’язківцем, завжди готовим прийти на допомогу, прикрити в бою друзів.
Душа болить і серце плаче… Тіла загиблих не завжди вдавалося відразу винести з поля бою – іноді це можна було зробити лише через кілька днів, а то й через тиждень. Фактична дата загибелі Дмитра Дубика залишається невідомою. Боляче, але це війна…
Рвучкий вітер шарпає стрічки і серпантини вілечок. Односельці та жителі Попільнянщини прощаються з Героєм, висловлюють душевні співчуття родині та близьким, щиро розділяють з ними гіркоту непоправної втрати.
Під звуки маршу, на жаль, не весільного – траурного, під постріли прощального салюту завершуються останні миті перебування Дмитра Дубика на багатостраждальній українській землі – відтепер Герой у небесному легіоні.
Хай кожен, хто прочитає ці рядки, вшанує світлу пам’ять Дмитра Дубика та сотворить благальну молитву за Царство небесне його душі.
Віктор ЧУПРИНА
