Трагічна звістка знову сколихнула Попільнянську громаду. Третього січня стало відомо про загибель Василя Бердичевського із селища Попільні, який з п’ятого грудня вважався зниклим безвісти. Минулої п’ятниці Василя Васильовича проводжали в останню дорогу… Близькі, друзі, сусіди, знайомі, жителі сусідніх сіл і учні зібралися, щоб низько схиливши голови у траурному мовчанні, віддати велику шану Герою.
Працюючи інженером у Попільнянському лісгоспі, Василь Бердичевський також активно займався спортом. Він був президентом громадської організації “Волейбольний клуб “Фенікс”, а також тренером юнацької волейбольної команди “Амбідекстр” Попільнянського ліцею. У Попільні регулярно проводилися змагання з цього виду спорту як серед школярів, так і серед дорослих. Подією став перший в історії Попільні чемпіонат з волейболу серед жіночих команд. Волейбольний клуб брав участь у чемпіонатах області та змаганнях сусідніх районів і часто займав призові місця.
Василь Васильович на сторінках нашої газети активно висвітлював здобутки своїх учнів. «Це досить вагомі результати для новоствореної команди і сподіваюся, що це лише початок. Я пишаюся вами», – говорив тренер своїм учням.
Тягу до змагань, до досягнення результату Василь Васильович проявив і на фронті. От тільки змагання були не спортивні. Та і не змагання то були, а кривава боротьба з лютим ворогом.
З квітня 2022-го року він був на передовій. Уміло командував відділенням аеромобільного взводу і наполегливо добивався виконання поставлених завдань. Намагався підтримувати високий моральних дух у підрозділі, всіляко підтримував бійців. Василь Бердичевський – приклад активності, хоробрості, витривалості та розпорядливості.
Земляки постійно підтримували зв’язок із своїм захисником, намагалися всіляко допомагати – зібрали необхідну суму на окуляри нічного бачення, активні наушники для ефективного ведення бою та потужну мобільну радіостанцію для координації дій в підрозділі.
Усі чекали Василя Бердичевського з перемогою, та доля невблаганна, а війна не щадить нікого. 5-го грудня на 41-у році життя під час ведення бою в Мар’їнці Покровського району Донецької області наш мужній воїн загинув. Скажете, він не переміг? Переміг! Переміг, бо ніколи не ховався за чиїмись спинами. Переміг, бо не боявся глянути у вічі противнику. Переміг, бо боровся до останнього подиху. Переміг, бо орда путінських загарбників не варта його мізинця. Він переміг… і поліг, щоб жили ми.
Йому б будувати й творити майбутнє України – тренувати підростаюче покоління, прищеплювати юнакам та дівчатам любов до спорту. Бути опорою батькам, дружині, виховувати сина і бути гідним прикладом для нього.
– Я вічно буду вдячна за кожну секунду, проведену поруч з Василем Васильовичем, і неймовірно прикро, що не відчую цього знову. Він завжди був для мене Героєм і ним залишиться. Дуже сумую. Вічна пам’ять, – сказала одна з найкращих учениць тренера Даша Шевчук.
– Ми часто зустрічалися на спортивних майданчиках, хоча і грали за різні команди. Він був людиною, на якій тримався волейбол Попільнянщини. Патріот, спортсмен, принциповий та чесний. Спи спокійно, друже, – сказав голова районної федерації футболу Ігор Мурга.
Біль непоправної втрати огортає всіх, хто знав Василя Бердичевського. Ця втрата залишиться назавжди незагоєною раною у серцях батьків – Наталії Йосипівни та Василя Анатолійовича, овдовілої дружини Оксани та маленького осиротілого синочка Даміра. Безмежна дяка батькам, що виховали патріота та справжнього захисника України. Сили рідним і близьким пережити цю втрату.
Він віддав життя за незалежну Україну, залишившись зразком мужності, героїзму і самопожертви.
Христина СОКОЛОВА
