Професійне свято українських військовослужбовців давно заслужило всенародну повагу і шану. А цьогоріч набуло ще більшої вагомості, адже російсько-українська війна докорінно змінила наше життя. Тепер на питання, що таке щастя, ми відповідаємо коротким і значущим словом «мир». Усе можливе і неможливе для перемоги над ворогом роблять наші невтомні, відважні воїни. Український воїн – надійний захисник і відданий патріот своєї країни.
Ця розповідь про людину, для якої честь, свобода і незалежність далеко не порожній звук. З Олексієм Ільїним ми зустрілися в останній день його відпустки, яка тривала всього три дні замість п’яти запланованих.
– Телефонував командир – треба їхати, – сказав Олексій, трохи задумався і додав, – от тільки хотів довше помилуватися засніженими вулицями Попільні, бо у нас там інша погода – болото, багнюка…
Олексій родом з Великої Чернявки та проживає у селі Попільні. Закінчив юридичний факультет Національної академії внутрішніх справ у Києві, відслужив у армії. Спершу працював у військкоматі, потім – секретарем у районному суді. Напередодні війни влаштувався у агрофірму «Єрчики».
– 24-го лютого о шостій ранку до мене зателефонував друг, питає, ти чув, що почалася війна. Та ні, не чув, кажу, – пригадує Олексій. – Проглянувши новини, зібрався і, не чекаючи повістки, пішов у військкомат…
– І як до цього поставилися рідні? Підтримали?
– Вони були впевнені, що я одержав повістку, тільки згодом зрозуміли, що я її випередив, – усміхається. – Спочатку потрапив до 95-ої окремої механізованої бригади, потім перевели у новостворену 46-ту окрему десантно-штурмову бригаду. Разом зі мною у 46-ту потрапили і хлопці з Попільні – Коля Пінгін, Саша Довженко, Віталій Матушко, з Кам’янки – Валерій Плеханов, з Андрушок – Ігор Федас (мій командир з 95-ої бригади).
За весь цей час було багато бойових завдань, уже й не злічити скільки. Можу сказати одне: перед бойовим завданням не відчуваєш особливого страху, все виконуєш інтуїтивно. Одного разу відправили мене на евакуацію поранених (7 чи 8 чоловік у дуже тяжкому стані). Їхав за кермом «вабіка» (так називали автомобіль, яким евакуйовували поранених) під жахливими обстрілами, на які того дня не зважав. Думав тільки б довезти. Розумів, що від мене залежать їхні життя. Людей вивіз. На превеликий жаль, командир не вижив. Лише наступного дня усвідомив, що було таки страшно.
У квітні мені і ще 19-ом моїм побратимам запропонували навчання у Великобританії. Вчили управляти бронемашинами, які ідеально підходять для перевезення особового складу, доставки боєприпасів та інших вантажів у безпосередній близькості до лінії фронту (на нижньому знімку).
Знаєте, що найбільше радує? Вдячність людей за нашу допомогу. Пам’ятаю, як у липні виїхали на бойове завдання у Херсонську область. Мешканці звільнених сіл щиро дякували нам, ділилися останнім шматочком хліба. Це було так зворушливо. Здавалося, що вони хотіли віддати нам усе, що в них лишилося. Багато з них з радістю кинулися викопувати цінну техніку, наприклад генератори, які напередодні заховали подалі від ворога.
Були і кумедні випадки. Ось один із них. Лежимо ми, значить, у бліндажі – втомлені, відпочиваємо. І раптом у бліндаж провалилася… корова. Сміялися, жартували, мовляв, хто піде доїти. Виявилося, що то рашисти розбомбили корівники, свинарники. Зовсім не смішно…
– Що допомагає вам не розгубитися у складних ситуаціях, підіймає бойових дух? – запитую.
– Бажання жити. Усвідомлення того, що кожен прожитий день – це подарунок долі. Це наближає нас до Перемоги. Ми не чекаємо на Перемогу, ми діємо тут і зараз. А ще дуже важливо – вміння розділяти чужу радість, ту нестримну радість за друга, побратима, якому просто зателефонувала дружина, мама.
Наш бойовий дух підіймає усвідомлення, що в тилу про нас не забувають і дбають.
Від кожного військовослужбовця дякую усім за допомогу. Без вашої підтримки ми б не впоралися. Окремо дякую колективу агрофірми «Єрчики», який допомагає спорядженням і продуктами. Приємно, що волонтери разом із домашніми смаколиками привозять і атмосферу затишку рідної домівки. Вони підбадьорюють нас словами: «Тримайтеся, хлопці, ми переможемо!».
Нині, як розповів воїн, на часі зимовий одяг для 46-ої окремої десантно-штурмової бригади. Так що кожен може підтримати військових через нову форму чи теплі черевики. Ми зобов’язані бути поруч із військовими, адже вони взяли до рук зброю, щоб нога ворога не ступила на поріг нашого дому.
Колектив редакції щиро вітає усіх військовослужбовців з Днем Збройних Сил України. У їхній доблесті і честі справжня міць і сила України. Вони – армія незламних та нескорених патріотів. Кожен наш воїн щодня демонструє звитягу, силу духу та непохитне бажання перемогти. Отож, разом – до Перемоги!
Крістіна СОКОЛОВА
