Під такою назвою в читальному залі відбулася книжкова виставка, присвячена 125-річчю від дня народження Володимира Сосюри та 85-річчю Василя Стуса.
Вони належать до тих, хто здійснював справжню революцію гідності, можливо не знаючи цього. Вони жили в ті часи, коли єдиним способом обстоювати гідність було індивідуальне змагання за свободу слова… При цьому вони не були революціонерами ні за світоглядом, ні за культурою чи способом життя. Мова про двох геніїв: Володимира Сосюру і Василя Стуса.
Вони народилися на Донбасі 6 січня з різницею у 40 років. Вони любили Україну, хоча і по-різному: один лірично розповідав про її красу, інший – революційно, дещо агресивно закликав боротися за її незалежність. Вони по-різному ставилися до радянської влади, але в біографії кожного з них за часів СРСР є звинувачення в націоналізмі.
Постать Володимира Сосюри – одна з найніжніших і найтрагічніших. Так у письменника були прижиттєва слава і хула, злети і падіння. Були лауреатські відзнаки і злісні цькування. Багаторічне замовчування і божевілля, репресії і депресії. А було ще й інше: на творчості Сосюри виростали цілі покоління українських патріотів, його безсмертний вірш «Любіть Україну!» породив легіон поетів-борців за українську волю і долю. За майбутнє великого Шевченкового роду-народу! Щирість, інтимна довірливість, ніжність, мелодійність його слова зачаровує кожного. Його твори вчать нас жити та любити.
Не менш трагічною була і доля Василя Стуса (1938-1985) – талановитого українського поета, прозаїка, перекладача, літературознавця, правозахисника, одного з найактивніших представників українського культурного руху 1960-х років. Він був людиною нездатною на компроміси, яка завжди йшла шляхом правди і заплатила за це власним життям. Людиною, яка з гідністю казала про себе: «…Голови гнути я не збирався, бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину». Нескорений і незламний Василь Стус своїм життям, своєю діяльністю боронив як міг завжди лише омріяну свободу нашого народу. Його поезія наскрізь людяна. Слова Стуса лунають і нині. Вони залишаються криком боротьби, але вже не з радянською владою, а імперською росією.
У творчості цих поетів ще багато людей прийдешніх поколінь знаходитимуть відгуки на інтуїтивні поштовхи власної душі, збагачуючи своє існування.
Тетяна ДЖОСЬ, бібліотекар читального залу
Володимир СОСЮРА
Любіть Україну
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить – не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…
Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою –
і вічні ми будемо з нею!
Василь СТУС
Сто років як сконала Січ
Сто років як сконала Січ.
Сибір. І соловецькі келії.
І глупа облягає ніч
Пекельний край і крик пекельний.
Сто років мучених надій,
І сподівань, і вір, і крові
Синів, що за любов тавровані,
Сто серць, як сто палахкотінь.
Та виростають з личаків,
Із шаровар, з курної хати
Раби зростають до синів
Своєї України-матері.
Ти вже не згинеш, ти двожилава,
Земля, рабована віками,
І не скарать тебе душителям
Сибірами і соловками.
Ти ще виболюєшся болем,
Ти ще роздерта на шматки,
Та вже, крута і непокірна,
Ти випросталася для волі,
Ти гнівом виросла. Тепер
Не матимеш од нього спокою,
Йому ж рости й рости, допоки
Не упадуть тюремні двері.
І радісним буремним громом
Спадають з неба блискавиці,
Тарасові провісні птиці –
Слова шугають над Дніпром.
***
Терпи, терпи – терпець тебе шліфує,
сталить твій дух – тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб'є з власної тропи.
На ній і стій, і стрій – допоки скону,
допоки світу й сонця – стій і стій.
Хай шлях – до раю, пекла чи полону –
усе пройди і винести зумій.
Торуй свій шлях – той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки вік.
До нього змалку ти заповідався
до нього сам Господь тебе прирік.
