Нещодавно в електронному застосунку «Дія» провели опитування: зробити 8 березня буденним чи залишити вихідним і святковим? Оскільки постановка питання була маніпулятивною, то і відповідь виявилася передбачуваною: більшість висловилися, щоб залишити 8 березня вихідним і святом.
Відтак, один з атавізмів радянщини досі залишається тим якорем, що прив’язує скривавлену, героїчну українську націю до її рабського, колоніального минулого. Чому? І що робити? На ці питання пропонуємо пошукати відповідей у міркуваннях українських інтелектуалів, людей національної культури, совісті й гідності. Лідерів думки. Можливо, дослухавшись до них, хтось прозріє.
ЕПІФАНІЙ, Митрополит Київський і всієї України, предстоятель православної церкви України
Дорогі брати і сестри! Не варто розділятися та сперечатися навколо дати 8 березня. Особливо нині, під час жорстокої війни, коли кожна сварка і роз’єднання українців лише на руку нашому ворогу.
Чи зараз сприятливий час для особливих святкувань у світському їх розумінні? Не думаю. Чи час для вияву поваги і любові до ближнього, зокрема до жіноцтва? Звичайно, що так – і не лише сьогодні, а й повсякчас.
8 березня, по суті, такий самий день, як інші, просто дата в календарі. Але яким буде цей день, чим він буде для вас наповнений, точніше, чим Ви його наповните – залежить від вас. Не шукайте свята в календарі – шукайте його в душі!
Майже пів століття тому Генасамблея ООН постановила відзначати 8 березня Міжнародний день прав жінок і миру. Виокремили права жінок не через «слабкість» чи певну «меншовартісність» жіноцтва, а, вочевидь, щоби звернути увагу на загрозливі явища і дискримінацію, що почали набирати обертів, на проблеми насильства, рабства, торгівлі жінками тощо. Чи була мета цим святом принизити жінку? Напевне, ні. Інше питання – як його потрактували і як змістили акценти в окремих державах.
Церква не пов’язує 8 березня зі святом жінок. У травні, в третю неділю після Пасхи, церква вшановує святих жінок-мироносиць, відзначаючи цей день як загальне свято всіх жінок-християнок. В цей день ми наголошуємо на особливій ролі жінок в житті, в історії людства, в історії християнства, в історії спасіння.
Наша церква – відкрита церква. Отримавши духовну незалежність, ми звільняємось від пут забобонів, міфів чи надуманих заборон, які нав’язувались протягом десятиліть, щоби відштовхнути людей від церкви, встановити додаткові бар’єри, напустити страху і посіяти відчуття «негідності».
Усіх – і чоловіків, і жінок – ми раді бачити у наших храмах завжди. І чи будуть то жінки з покритою чи непокритою головою, одягнені в спідницю чи в штани, заміжні чи розведені, з дітьми чи без, в будь-який день календаря – храми Православної Церкви України завжди відкриті для наших вірянок у їхніх духовних потребах, аби стати місцем молитви та єднання з Господом. Слава Ісусу Христу!
Іван Леньо, музикант, співак, лідер гурту «KOZAK SYSTEM»:
– Що таке маніпуляція в стилі «і вовки ситі, і вівці неушкоджені»? Постановка питання в опитуванні: «чи залишати 8 березня вихідним днем» – то і є еталонна маніпуляція, розрахована на те, що вихідний, звісно, переможе, а значить 8 березня залишиться як свято.
А я вам допоможу, недорогі маніпулятори. Якщо вам потрібен день гендерної рівності, то ось він вже є: «З метою утвердження гендерної рівності, поліпшення становища жінок і створення умов для реалізації рівних можливостей між чоловіками і жінками 25 листопада відзначається День гендерної рівності».
Якщо для вас свято і вихідний день тотожні поняття, і ви хочете цим святом виокремити жінок, і нагородити їх вихідним від роботи днем, то прийміть на законодавчому рівні вихідний кожній жінці в день її народження.
От і все. І нема «восьме марта».
І жінки задоволені. І вихідний є. Хитрожопі ви наші малороси.
«С праздніком» вас.
Дзвінка Торохтушко, письменниця:
– Святкую, не святкую… От колись жінку не питали: хоче вона «празніка», чи ні. Партія сказала, шо нада і всьо – всі отримують тюльпанчики і подарунки вдома і на робочих місцях.
У колгоспах жінкам виписували по центнеру вівса. Навіть тим, хто на пенсії. Дід Михалко вже коня не тримав, але щороку брав тачку і 7 березня привозив бабці її законний подарунок.
А в мами на фабриці дарували жінкам фарбу для побілки і ситець: по 10 метрів на одну жінку. І то пусте, що колір ситцю і квіти на ньому були гидезні, головне ж – увага держави.
А в хрещеної було крутецько. Там жінкам до 8 березня дарували зимові пальта. Із відбракованих партій, звісно, але зате з «норками і песцями» на комірах. Потім за ті коміри списували гроші із зарплат, але то дрібниці, головне – парторги звітували, що кожна радянська жінка отримала подарунок.
Бабця моя називала 8 березня «конячий великдень», але подарункам тішилась. Овес міняла на сіно для корови, із ситцю шилися простирадла, наволочки й підковдри.
– Сяню, воно ж ґандрабате й страшне, – казала баба Надя. – Чорне якесь, риже, фу!..
А нам у школі хлопці дарували шкатулки, ляльки, блокнотики. А наші батьки скидалися по три рублі вчителькам на квіти і на сервіз для класної. Сервіз дарував щороку один і той самий тато і класна ставила його синові «5» в журнал та на місяць звільняла від чергування…
Словом, вітаю, дівчатка! В нашому непохитному віці кожен день – свято. Будьмо!
Наталка Фіцич, журналістка, телеведуча:
– Більшість опитаних у «Дії» висловилися за те, щоб залишити 8 березня вихідним. Невмирущий «совок» тримається міцно. Бо це «свято» не про боротьбу за права жінок, а про вітання-квіти-подарунки. При чому, вітання примусові, бо ти народилася жінкою, а про твої погляди ніхто не питає.
З 8 березня у мене особливі рахунки. 8 березня 1948 року у селі моєї бабусі Мамаївці на Буковині постріляли бандерівців і виклали їхні тіла на роздоріжжі. Радянська влада, що нав’язала це «свято», любила влаштовувати до нього такі криваві жертвоприношення. Того ж дня за зв’язки з бандерівцями арештували мого діда Захарія, ветерана Другої світової, який отримав на війні поранення і орден. Попри те, дід був засуджений і засланий до Воркутлагу. На крайній півночі Росії йому вдалося вижити і дивом повернутися на рідну Буковину. Інакше б не з’явилася моя мама, поетка Зірка Мензатюк. І я також. Відтоді моя баба Марія цього дня завжди тримала піст, бо він назавжди залишився для неї одним із найчорніших у житті.
І це не єдина така історія. Радянська влада кров‘ю нав‘язувала свою ідеологію. І ця ідеологія досі живе у таких святах. Як би ви не маскували це під відзначення весни, жінок чи чого там ще.
Має бути якийсь суспільний договір, де спершу питають, чи святкуєш 8 березня, а тоді вже вітають чи ні. Бо ж не вітають іудея з Великоднем чи мусульманина з Пурімом. Це має бути як норма поведінки, правила пристойності.
Тільки в цей день відчуваю себе самкою, коли виключно за статевою ознакою звідусіль мене вітають «с празднічком!».
Один молодик намагався довести мені, що я маю святкувати 8 березня, бо в усьому світі святкують. Дарма намагалась пояснити, що для мене це свято – залишок комунізму, який вбив мільйони українців, – він і чути нічого не хотів. Мої погляди не мають значення. Лише стать. І не треба маскувати це під свято весни-краси, це лише евфемізм, за яким – комуністична суть.
І ще одного не розумію. Якщо зараз під час війни святкувати дні народження – «не комільфо», то чому 8 березня – норм? Всюди черги чоловіків за тюпанами, на які лише за день буде витрачено мільйони гривень. Не краще було би на дрони? Але я не бачила жодного допису від прихильниці цього свята, яка написала би, що не треба квітів, краще донат. Натомість фоток букетів повно. Чому тоді дні народження справляти не нормально? Чи це така жіноча логіка?
За останній рік флешбеків у радянщину стало ще більше. «Єдиний марафон» вперто нагадує мені телевізор мого дитинства з двома кнопками ЦТ («центральноє тєлєвідєніє») та УТ (укр. тб).
З радянських часів у мене залишилась стійка алергія на будь-які обмеження, як і на радянські свята та підходи. Але суспільство вперто тримається і навіть повертається до цієї отрути. Навіть війна не змогла цього здолати. І я вже не вірю, що колись той совок зникне. Можливо, не за мого життя.
ПОСТСКРИПТУМ: Кожен день у жінки – Свято, коли в Родині любов і порядок!
Чекаємо і наближаємо найголовніше свято – Свято Перемоги.
Підготувала Ольга ДУБОВИК
