Великий піст готує християн до зустрічі свята Воскресіння Христового. Нинішнього року він починається 27 лютого, за сім тижнів до Пасхи і складається з чотиридесятниці – сорока днів – і Страсної седмиці – тижня перед самою Пасхою.
Чотиридесятниця встановлена на честь сорокаденного посту Спасителя, а Страсна седмиця – на згадку останніх днів земного життя, страждань, смерті і погребання Христа. Загальна тривалість Великого посту разом зі Страсною седмицею – 48 днів. Вважається, що в цей період можна вилікувати тіло й очистити душу.
Оскільки отець Іван Рибарук із прикарпатського села Криворівні належить до священників нової формації – за активність, прогресивність та відкритість, пропонуємо його тлумачення про піст.
Ісус Христос сам постив. Піст для християн є важливий тим, що Ісус показав власний приклад. Крім того, Ісус казав, що постом і молитвою виводиться рід лукавий. Тобто, коли людина постить, вона веде духовну боротьбу, і зло може відпадати від людини. Чому? Бо під час посту людина обмежує свої бажання, своє тілесне і те, що не є суттєвим для її духовного життя. Але пам’ятаймо, що їжа до Бога не наближає і не віддаляє. Тобто боротьба зі злом, яка проводиться під час посту – це ще не наближення до Бога, а підготовка до того, аби він міг до нас прийти. Тому піст обов’язково поєднується із покаянням. Пам’ятаймо проповіді Ісуса Христа й Івана Хрестителя: «Покайтеся – Царство Боже наблизилось».
Покаяння – це кардинальна переміна мислення, а не просто визнання своїх гріхів. Коли ми кардинально міняємо мислення, ми перестаємо жити своїм розумом, а починаємо жити розумом Христа. І Господь тоді через нас діє.
Піст – нагода увійти у внутрішнє життя. Чому під час посту не рекомендується веселощів і забав? Бо в тому стані дуже тяжко пізнавати себе, ближніх. Чути себе й інших. Коли людина розважається – вона далека від себе, бо живе зовнішнім життям. А через піст є нагода увійти у це внутрішнє життя. Царство Боже перебуває усередині нас і завдання посту – якраз входження у себе.
Піст – це час убити у собі москаля. Час посту – це триєдність духу, душі і тіла. Скажімо, чи можна співати в піст? Можна, але що співати, які пісні? Народні пісні, наші думи, пісні притчі, колискові. Чому ні? Церковні співи, многаліття чому б не заспівати. Але не попсу і не московщину. Я кажу людям – головне на піст убити в собі москаля. Аби все чуже, що є, відійшло від нас. І ми ці речі повинні чітко розуміти.
Піст – це час тренінгу. У час посту кидають курити, вживати алкоголь, хоч потім починають. Це справа кожної людини і кожне тренування – воно корисне. Людина покидає, потім знову починає, покидає – знову починає. А в якийсь момент візьме та й кине нарешті. Хай попробує. Хай побореться з собою трішки. Звичайно краще, аби людина вже увійшла й відчула смак того тверезого життя, вільного від будь-яких залежностей.
Піст – це час звільнення. Від того всього, що нас обтяжує, чим ми себе обклали. Як каже апостол: «Все можна, але не все на користь».
Людина – дитина Божа, а Бог усе віддав своїм дітям у спадок. Але після гріхопадіння не все в цьому світі стало для нас корисним. Багато з’явилося того, що для нас є шкідливим, навіть смертоносним.
Піст – це час мудріння. Звичайно, коли людина обпилася чи об’їлася, що вона, книжку прочитає? Чи подумає на п’яну голову, чи нехай не на п’яну, а на голову збудоражену, емоційно заведену?
А коли людина все-таки себе обмежує… От, в мене колись була така думка, чому у світі більшість людей, які чогось досягли у науці чи в мистецтві – це північні люди. Це Скандинавія, Британія, Шотландія, Ірландія. Тому, що це люди, які живуть в аскезії ціле життя. Їм у морі скупатися нема коли, бо воно там постійно холодне. Бо людина постійно працює, вона не просто живе, вона бореться за життя. Боротьба – це перетворення поганого на добре, темного – на світле. Ті люди, які жили у парниках, під маминим і татовим крилом – вони ще ні на що не здатні. Чому так багато молоді стає на недобрий шлях?
Піст – це потреба та практика. Є таке грецьке слово – праксис. Це практика аскетизму. Аскетизм – це діяння, а не просто обмеження. Людське тіло освячується тільки аскезою, тобто обмеженням, а не вседозволеністю. Як спортсмен стає спортсменом? Він сідає на дієти, тренується, мучить себе у залі. І письменник себе мучить – не їсть, сидить і пише, вчиться. Науковець у лабораторії дихає хімією. Балерина висушує себе до голочки. Насправді всі досягнення – це аскетизм.
Така проекція і з духовністю. Як люди стають святими? Вони мають служити Богові. Хтось у пустелі, хтось серед хворих, хтось у молитві й соціальному служінні. Час посту – це не тільки обмежити себе в розкошах і набутках, а й згадати про немічного, відвідати хворого і помолитися за нього. Урвати грошей від себе, аби не протранжирити у ресторані і дати справді тому, хто цього потребує. Відмовитися від надмірних покупок, аби вкласти там, де справді необхідно.
Піст не потребує підготовки. А що треба для того, аби прийняти душ? Почати читати книжку? Зробити гімнастику? Відмовитися від кави чи навпаки її собі зробити. Треба просто робити і все.
Христом треба жити. Коли ми цим живемо – воно все вирішується. Якщо час від часу згадуємо про Бога, то, звичайно, це буде проблематично.
Головне тримати серце і душу в мирі. Не кидатися в бій з головою, аби не втопитися і не вдаритися об скелю. Все треба робити в міру своїх сил і розраховувати їх на всю дорогу.
Піст – це не досягнення. В піст треба мирно входити і мирно виходити. Колись Іоанн Богослов казав: «Говорити про Бога добра справа, але ще краще очищати себе для нього».
Коли людина постить і багато про це говорить – це непогано, але через деякий час вона взагалі перестане постити, бо виснажить себе розказуванням. Тому піст має бути прихований. Він має бути радістю у світлому одязі.
До речі, чому монахи носять чорне? Бо на чорному бруд дуже добре видно, як і на білому. А не тому, що це смуток чи покаяння.
Нам треба позбутися почуття вини. Диявол хоче, аби ми почувалися винними, а тоді ми ніколи не будемо вільними. Час посту має бути часом подяки Ісусові за те, що він звершив наше спасіння. Піст – це наше долучення до цього спасіння.
Всі ці правила Церкви є корисними і їх треба дотримуватися в силу своїх можливостей. Без фанатизму, без гордині, без зневаги до тих людей, які не постять чи роблять це інакше.
